Її портрет красується на одній з найбільш ходових українських банкнот, її львів’яни назвали символом міста, віддавши перевагу перед собором святого Юра, Латинським кафедральним та вежею Корнякта, вона є зосередженням культурного життя всієї Західної України і архітектурним шедевром світового рівня. Львівська опера.
Звичайно настільки знаменита, монументальна і в той же час витончена за своєю архітектурою споруда не могла залишитися осторонь від всюдисущої людської цікавості, часом змішаної з трепетним жахом і напівмістичним захопленням, що породжує на світ легенди – напівправди.
Перший власний привид опери з’явився у львівського театру вже через рік після офіційного відкриття. І ким же йому не бути якщо не творцеві – Зигмунд Горголевський. У народі міцно утвердилася легенда про його самогубство в наслідок тріщин, що з’явилися в стінах нової будівлі через прорахунки з підземним каналом Полтви під ним. Нібито бунтівна душа архітектора і зараз бродить по нижніх ярусах опери, нарікаючи про свої помилки то пошепки, то рокотанням нагадуючи про себе живучим нині. Хоча швидше за шепіт вразливі натури приймають шелест хвиль річки, який в підземній тиші чується особливо виразно, та й Горголевський помер своєю смертю з природних причин. Але кому до цього є діло?
І звичайно ж не міг залишити напризволяще своє дітище перший директор пан Павліковський, який за життя був настільки закоханий в свій театр, що доплачував касові збори зі своєї кишені щоб як і раніше мати можливість запрошувати закордонних знаменитостей і використовувати в постановках найрозкішніші декорації і костюми – в кінцевому рахунку що таке маєток в Медиції в порівнянні зі щастям виступати статистом у другорядних ролях на підмостках улюбленого дітища.
А ще були трагічні смерті в романтичному мареві, коли відомий львівський окуліст Бужинський наклав на себе руки через нерозділене кохання місцевої оперної діви і зараз блукає по пустельних коридорах театру в її пошуках, а також вбивство невірної заміжньої Яніни Огінської-Шендерович її поклонником, відомим банкіром-ловеласом Станіславом Левицьким в 1912-ому, після чого душа актриси тікає по коридорах, рятуючись від ревнивого залицяльника.