Мистецтво російської маніпуляції

Окупаційна влада завжди намагається максимально охопити всі сфери життя новопідпорядкованих територій для отримання контролю над серцями і умами підкорених. Тим більше якщо мова йде про росіян, у яких світська і церковна влада в усі часи йшли рука об руку для досягнення єдиної мети – поневолення і підпорядкування без винятків, без знижок на толерантність, із застосуванням будь-яких можливих засобів.

Повний контроль над усією територією України для виправдання існування самих себе – блакитна мрія московитських правителів, тому не викликає подиву той факт, що під час Першої світової, вже влітку 1914 року, Західна Україна була окупована. Одним з наслідків цього став повзучий наступ на католицькі і греко-католицькі громади.

У Бродах, як одному з багатьох прикладів, пристрасті розгорілися навколо останнього уніатського оплоту, собору Різдва Богородиці, священика якого росіяни забрали, а католицького пастиря з сусіднього Смольного погрозами змусили відмовитися від служіння для бродівської пастви.

Питання про відновлення духовного служіння для уніатів в 1915-му порушив генеральний вікарій при митрополиті Галицькому Андрій Білецький. Після отримання офіційного засвідчення від царського намісника, генерал-губернатора графа Бобринського, про не протидіють відновленню служби, в Броди з Тернополя відправився отець Франц-Ксаверій Бонн. Однак після приїзду він зустрів рішучу відмову православного священика Аркадія Осталовського повернути Різдвяний собор греко-католицькій громаді. Рішення світської влади останній не визнавав як таке. І це служитель церкви, що знаходиться під ручним управлінням держави.

Отцю Бонну нічого не залишалося як повернуться до Львова для повторного звернення до генерал-губернатору Галичини. Однак Бобринський, лицемірно пославшись на відсутність впливу на владику Євлогія Георгіївського, лише розвів руками. На клопотання же до самого архієпископа Житомирського і Волинського була отримана відповідь, що перешкоджає поверненню бродівського собору світська влада в особі все того ж Бобринського.

Порочне коло замкнулося, і Францу-Ксаверію нічого не залишалося робити як повернуться не соло наковтавшись до Тернопіля, тим більше що через треті руки було отримано неофіційне попередження, в якому за продовження упирання в цьому питанні йому світила Сибір.

Пізніше в своїх паризьких мемуарах колишній владика Євлогій сам побічно визнав, що фактично виступав стороною конфлікту з Бонном, коли звинуватив останнього, тоді вже займаючого пост генерального вікарія східної частини Львівської митрополії, в небажанні через колишні бродівські розбіжності забезпечити свій безпечний переїзд в один із західних монастирів у втечі від червоної чуми. Хоча отцю Францу просто було не до нього – він активно брав участь, як дорадник ЗУНР, а пізніше – очільник дипломатичної місії Директорії до Ватикану, в будівництві незалежної України.

03-03-2019 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.