Голос землі

Хто б міг подумати, що син генерал-майора, астраханського губернатора і правителя Кавказького намісництва виявиться таким завзятим сільськогосподарським діячем. Ні, звичайно ж дитинство і юність Віктора Скаржинського проходили за шаблоном: Херсон, Миколаївський кадетський корпус, благородний університетський пансіон в Москві, служба в Департаменті народної освіти в Петербурзі. Але голос крові кликав його назад в херсонські степи, і лише через шість років сталася відставка і повернення додому в 1811-ому.

Однак зайнятися своїми “Трикратами” Віктору Петровичу завадила війна 1812 року. І хоча губернія була звільнена від військового призову, він був одним з перших, хто зібрав ескадрон ополчення в 188 осіб та повністю його обмундированого і озброїв. Херсонці воювали під прапорами загону генерала Медера в Несвіжі, а потім корпусу адмірала Чичагова. Причому військові заслуги Скаржинського свого часу відзначали воєнній міністр Барклай де Толлі та герцог де Рішельє.

Із зіркою святої Анни II ступеня героєм повернувся він в свій херсонський маєток, щоб на цей раз повністю присвятити себе сільському господарству. І не лякали його невдачі, насмішки місцевих обивателів та величезні витрати, адже після вивчення кліматичних особливостей новоспечений господарник вирішив застосовувати прогресивні методи для поліпшення врожайності грунту за допомогою підвищення її вологонасичення шляхом переорювання щільних грунтів на аршин глибиною та висадки лісонасаджень.

Так в пустельних доти безкраїх степах з’явилися помологічний сад, дендрарій, шовковична плантація, плодовий сад і виноградник, а ще хвойні посадки, які в посушливому кліматі росли з великими труднощами. При чому для їх посадки Скаржинський використовував власноруч акліматизовані сорти рослин Північної Америки і Західної Європи. У кращі часи загальна площа посадок в Трикратах становила 500 десятин.

Крім перетворення рослинного світу Херсонщини в сферу інтересів Віктора Петровича входило і тваринництво, завдяки чому з’явився висококласний конезавод та акліматизовані до реалій півдня карачаївська порода овець і угорські корови.

Як визнання заслуг агронома-любителя через сімнадцять років після початку його масштабного проекту він був обраний предводителем губернського херсонського дворянства, а вже після смерть (16 червня 1872 року) пам’ятник з написом “Віктору Петровичу Скаржинському, котрий розві в спекотних степах Херсонської губернії 400 десятин лісу, хвойної і листяної породи, Імператорська Товариство Сільського господарства Південної Росії та землевласники Новоросійського краю” прикрасив Одеський міський сад.

27-02-2019 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.