Хто він, львівський батяр

Батярство – не професія і не рід діяльності, це стиль життя за неписаними законами вулиці проти діючої влади, що народився з нізвідки і пішов у нікуди, щоб залишити по собі легенди в романтичному ореолі борців за справедливість. Хоча починалося все далеко не так піднесено-культурно на львівських околицях середини XIX століття…

Замарстинів, Кульпарків, Байки і звичайно ж Личаків були їхньою рідною домівкою, що породила їх з чорної прірви нетрів. Вони були “королями” львівських вулиць, вирішуючи кому жити в страху, а кому вільно весело гуляти. Дрібний грабіж, розгульне життя, бійки і компанія прекрасних дам були їхнім кредо, адже не дарма саме слово “батяр”, яким вони самі себе гордовито називали з подачі невдалих австрійських копів, означає волоцюга, хуліган, гульвіса. Мало хто б хотіли зустрітися з одним з їх числа на безлюдній вулиці в темний час доби – справа могла обійтися від втраченого гаманця до серйозних травм в разі опору.

Містом довго ходили легенди про подвиги такого собі пана Юзефа Малиновського, який дезертував з лав австро-угорського війська заради кухля пива у своєму улюбленому шинку “Під цапом”, що на Городоцькій. Особистість його була настільки колоритна, що місцевий фольклор навіть зберіг про нього баладу, не дивлячись на смерть в “Бригідках” в далекому 1908-ому.

А ще був некоронований “король” Личаківки Куба Пельц – пересічний за всіма зовнішніми даними (середній зріст, дрібної статури, спокійної вдачі), в алкогольному хмелю він перетворювався на пораненого лева. Міська історія досі зберігає історію про те, як він скинув у колодязь вниз головою дев’ятьох жовнірів, які чимось йому не догодили, після пиятики в “Бабському корені” 1848-ого.

Перша світова змінила все в Східній Європі, і образ батярів в тому числі – якщо раніше вони позиціювалися як дрібні грабіжники лихого вдачі, то тепер, після приєднання столиці Галичини до Польщі, вони стали ідейними борцями. Це сталося в тому числі завдяки тим з них, хто відзначився в лавах польської армії, що породило масу легенд про їхні героїчні подвиги (мало не одноосібно звільняли Західну Україну). Хоча бачення нового амплуа у львівських батярів разюче відрізнялося, і на ряду з військовими польської армії поряд стояли ті, хто виступав за незалежність України.

При цьому це вже були не босяки, а часто нащадки іменитих сімей, які потім засідали в польському Сеймі. Основний свій час вони проводили в шинках (саме завдяки їм стали популярні заклади Ціммермана та Бомбаха), при цьому не гребуючи фізичною розправою в питаннях честі, як вони її розуміли. Так документи зберігають історію про групу молодих студентів-фольклористів, що заглянули в останній на келих пива. Один з них необачно замовив кухоль пива для подруги якогось львівського батяра. Нагадуванням про той горопашній вчинок залицяльникові (пізніше сенатор Микола Бачинський) до кінця життя служили кілька рядків швів, накладених в місцем шпиталі, після удару тим самим кухлем чеського кришталю по голові від ображеної сторони.

Друга світова і пришестя рад викорінили саме поняття батярства на львівських вулицях, перетворивши їх на легенду, яку місцева влада вдало використала вже в незалежній Україні для популяризації туризму, оголосивши 1 травня кожного року Днем львівських батярів.

05-06-2019 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.