Козаки і воїни Української повстанської армії були його предками, в ньому текла їх повна невичерпної спраги свободи і непокори будь-яким поневолювачам кров. Не дарма ж його прізвище по матері було Гетьман. Його виховували в дусі національного патріотизму і віри в українську свободу, що було досить нелегкою справою в післявоєнному союзі рад. Народжений на Рівненщині поет, художник, мистецтвознавець, перекладач Григорій Чубай.
Зерна знань, що не завжди узгоджувалися з офіційною політикою комуністичної партії, впали на благодатний грунт яскравого таланту і рано дали свої плоди – вже в шістнадцять років його вірші друкувалися в місцевій пресі, вони ж стали причиною пильної уваги до юнака карального органу КДБ. Його викликали на допити, тиснули морально, з інституту його вигнали формально за неправильну відповідь “про національно-визвольну війну українського народу”.
Дев’ятнадцятирічний Григорій в 1968-му випускає самовиданную брошуру “Слово постаті” і антирадянську поему “Вертеп”, а за рік перебрався в Мекку українського націоналізму – Львів, де дуже скоро працюючи перекладачем (знав сім мов) став одним з лідерів неформальної культурного молодіжного руху міста, видаючи самвидав “Скриня”, обертаючись в дисидентському колі, надихаючи юні українські серця на ідейну боротьбу в літературній війні з радянською цензурою.
Однак головні карателі союзу не випускали Чубая зі свого поля зору, використовуючи в своїх цілях, тим більше що у нього з’явилося уразливе місце в вигляді дружини і маленького сина Тараса (майбутній лідер гурту “Плач Єремеї”) – після виявлення в його будинку забороненої книги Дмитра Донцова під час обшуку у справі Ірини Калинець 1972 року і трьох днів в ізоляторі літератора змусили дати проти української поетеси та активної діячки визвольного руху показання в суді. Переслідування КДБ тривало. Це надломило молодий талант.
Остракізм за непорядний вчинок з боку вчорашніх соратників, п’ятирічне літературне мовчання, часта зміна робіт, нестача коштів для утримання сім’ї, поїздка на заробітки до Сибіру…, але від себе не втечеш. Його своєрідною сповіддю стає поема “Говорити, мовчати і говорити знову”.
Щаслива випадкова зустріч з Андрієм Плаховим і Сергієм Фрухт спонукали Григорія почати життя з нового аркуша, першим з яких був вступ до Літературного інституту ім. Горького після блискуче зданих іспитів в 1978-му, народження донечки Соломії,.. а через три роки його не стало. Гетьману українського андеграунду було лише тридцять три.