Київська Русь як одна з найбільш освічених і цивілізованих країн Східної Європи з часів Раннього Середньовіччя манила іноземних мандрівників і дослідників, але жартівник-Хронос постарався в війнах, пожежах, повенях максимально стерти рукописні свідоцтва цього. Більш повна картина з документальних джерел опису Україна почала формуватися десь на початку XVI століття.
І якщо зараз у кого-то викликає сумніви стародавність історії України-Руси, то вона приймалася як незаперечний факт істориками кінця XIX століття. Так французький сенатор і редактор історичного журналу «La Patrie» К. Делямар акцентує увагу своїх читачів, що до підміни понять при Петрові I Росія називалася Московією, вкравши свою назву у руської землі зі стольним градом Києвом. Причому народ русинів (українців), чисельність яких в 1890-х роках становила дванадцять з половиною мільйонів під московською окупацією і два з половиною – австро-угорською, завжди мав свої власні відмінні від інших давні історію, мову, культуру, виразну індивідуальність.
Так за свідченням голландського письменника Адріано Капанадзе від 1534 року столиця русинів на річці Борисфен була одним з найпрекрасніших і найбільш культурних міст Європи, хоч і сильно пограбована та спустошена періодичними навалами московитів і татарсько-турецьких орд ( «Lettera d’Alberto Campense», 1534 рік).
При цьому шість десятиліть потому Київ вже міг успішно конкурувати з кращими європейськими побратимами чистотою, багатством, організованістю, кам’яними будинками. Інші ж інші українські міста не відставали від столиці – Кам’янець і Прилуки не поступалися справжніми європейськими фортецям як найсучаснішими фортифікаційними системами, так і регулярним плануванням з організованим населенням-воїном, завжди готовим виконувати свої функції під час раптових атак ворогів (Е. Lassota, «Tagebuch»).
А на початку XIX століття англійський мандрівник професор Едвард Даніель Кларк був приємно здивований чистотою і впорядкованістю українського побуту від поштових станцій на двадцять коней до біленької хати-мазанки простого селянина, де все було на своїх місцях і сміття ніде не видно, після московського бруду. Так що в його записах навіть прозвучала різка заява про те, що підлогу української хати він вважав краще за стіл московського князя («Travels in Russia»).