Своє робітничо-селянське щастя майбутній головний організатор геноциду українського народу почав шукати з юнацьких років в робочих гуртках, повстаннях і переворотах – тобто там де невгамовна енергія, цинізм, байдужість до людського життя при відсутності необхідності працювати могли дати владу і гроші. Але удача вихідцю з чорноробів посміхнулася лише разом з ледачим люмпеном під кумачевими прапорами, які прийшли грабувати і вбивати всіх, хто багатший.
Партійні посади для Павла Постишева з ореолом жертви царського режиму і ходкою в сибірські табори після 1917-ого посипалися як з рогу достатку, що дозволило йому, поступово набираючи бали серед нової комуністичної “еліти”, перебратися в 1923 році в теплий український клімат, хоча кар’єру тут довелося практично починати заново з посади завідувача організаційно-інструкторським відділом Київського губкому КП(б) України.
З його приходом для волелюбної української нації продзвенів перший дзвінок майдутньої катастрофи, адже саме Постишев називається одним з архітекторів українського голодомору із його Законом про три колоски, що стався десять років потому, коли партійний діяч займав посаду особливоуповноваженого представника ЦК СРСР (з січня 1933-ого – секретаря столичного обкому УРСР) і відповідав за екстрені заходи щодо державної хлібозаготівлі. Жертви його продрозкладки вимірюються в мільйонах українських життів дітей, людей похилого віку, чоловіків, жінок… та десятків тисяч, що втратили розум через голод.
На знак подяки ретельно замовчуваний радянською пропагандою факт геноциду українського народу був похований в постишевській біографії, витіснений красивою картинкою радісних дітлахів навколо новорічної ялинки, для яких цей товариш запропонував об’єднати Новий рік з Християнським Різдвом для якнайшвидшого забуття останнього. Ось тільки красиві картинки радянської преси забували розповісти про те, що ці “щасливі дітки” на картинках з Постишевим обходилися без подарунків і ледь трималися на ногах від голоду.
Але майже канонізували цього діяча комуністи за жорстокість і непримиренність пошуків “ворогів народу” в 1937-ому, коли за його розпорядженням з продажу по черзі зникали сірники (його бурхлива уява побачило в лініях оформлення коробок профіль Троцького), зошити, ковбаса, в розрізі якої якийсь особливо завзятий діяч виявив контур свастики… з пропозицією НКВС посадити дві сотні торгових робітників після показових судів і ще два десятка – розстріляти.
Однак це не врятувало його від сталінської репресивної машини – 26 лютого 1939-ого його розстріляли в Бутирській в’язниці за звинуваченням у троцькізмі і роботі на японську розвідку, вину за які він після року опали і тортур взяв на себе попутно прихопивши з собою таких же полум’яних борців з контрреволюцією.
Хрущов, що відчував слабкість до Постишева за його “подвиги”, посмертно реабілітував “справжнього більшовика” через три роки після смерті Сталіна, що дозволило назвати ім’ям кривавого ката вулиці і площі радянських міст (в тому числі одну з головних в Донецьку), а Україна в 2010-му визнала його роль в геноциді свого народу і не знайшла підстав для реабілітації.