Про жахи радянського геноциду українського народу 1932 – 1933 років, в якому за приблизними оцінками істориків загинуло до десяти мільйонів чоловік, знає весь світ. Але «Закон про три колоски» був лише одним боком операції по фактичному знищенню самого непокірного з «братніх» народів п’ятнадцяти республік. Були ще торгсини (торгівля з іноземцями), про яких мало хто пам’ятає, а тому нівелюють цю складову…
З’явилася ця контора в 1930-ому, але до України нове віяння докотилося акурат в січні 1932 року (офіційна постанова економічної наради при раді народних комісарів УРСР від 29 червня 1932 року), коли почався розроблятися план штучного голодомору для знищення українців і заселення їх спорожнілих будинків вихідцями з середньої смуги Московії для асиміляції і розведення бунтарської крові непокірної нації, яку так і не зміг зламати попередній імперський режим.
Ці подоби ломбардів-магазинів повинні були вилучити у населення то, що не змогли «революціонери» знайти і забрати в перші роки експропріації – цінності з дорогоцінних металів та валюту на благо пролетарської держави і її вождів. Ось тільки викупити назад закладені цінності не можна було, а замість грошей продавець отримував лише товарні ордери (бони), та й перерахунок ваги «золотобрухту» йшов з жахливими спекуляціями і «припек (офіційно дозволений прибуток скупника торгзіну з продавця коштовностей), які сягали іноді кількох кілограмів.
З одного боку радянська держава фактично позбавила Україну продовольства, а з іншого – доведені до голодного відчаю люди самі несли в торгзіни залишки фамільних скарбів, в марній спробі вижити, адже бони отоварювалися із затримкою до кількох місяців, так що і отримувати жадані борошно або цукор було вже нікому. А ще були працівники НКВС, які висмикували з багатокілометрових черг в радянські ломбарди то одного, то іншого і забирали як «золотовалютчика», попросту конфісковувавши цінності без всіляких пояснень і зобов’язань.
Смерть своєї кістлявою рукою голоду забирала цілі українські села. На київські вулиці для прибирання трупів кожного ранку виїжджали підводи з дужими чоловіками, які просто збирала під рогожу тіла, що лежать скрізь на бруківці. Міста були переповнені доведеними до останнього виснаження селянами – все лавки в парках були зайняті помираючими в останній надії обміняти свої нехитрі пожитки на можливо останній шматок хлібу.
Мертвих і ще не зовсім збирав комуністичний конвой, який звозив їх до церков і замикав на два-три дні. Потім привозили нову партію нещасних, а трупи попередньої закопували тут же біля святих стін в єдиний рів. Ця страшна карусель тривала протягом довгих страшних місяців 1932 – 1933 років.
В Україні торгзінов налічувалося 258, з них 58 в Київській області. Їх загальний офіційний збір за вказаний вище період склав 65,9т золота і 1439т срібла (ціна приймання більшовиками і торгами Нью-Йоркської біржі 1,25карб. проти 1,8карб. за грам відповідно). З падінням обсягу надходжень торгзінів в 1933-ому було дозволено приймання діамантів за ціною 260карб. за карат для каменю з дефектом і 600карб. – без нього. В результаті за чотири місяці торгзін зібрав у населення каменів на 600 000карб.
Крім того для продажу за кордоном, а все вище перераховане йшло на міжнародний ринок, за час голодомору було продано союзом антикваріату (предмети мистецтва, меблі, ювелірні прикраси) на суму в 5,8 млн. інвалютних рублів. Загальний підсумок в перерахунку на загиблі людські душі – 5 інвалютних рублів або 12 кг борошна червоні ради отримали за кожного українця.