Я - частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно чинить благо

Він народився в родині духовних служителів (два його діда були священниками, а батько – професором Київської духовної семінарії), з дитинства оточений християнськими принципами смирення і чесноти, він все життя протиставляв себе Богу, граючи на боці його противника в ясновельможних променях гордині.

На долю Михайло Булгакова випало чимало випробувань від так завзято ним підтримуваних червоних рад: звинувачення в “літературному білогвардійстві”, вилучення його п’єс з репертуарів всіх театрів країни рад, неможливість друкуватися, позбавлення абсолютно будь-яких коштів існування, не дивлячись на спроби найнятися хоча б двірником. Це майже довело його до самогубства, на випадок чого в кишені завжди був припасений револьвер.

Останньою після вилучення під час обшуку в кінці 1920-х всіх його рукописів і щоденників (були повернуті лише після письмової загрози вийти з Всеросійського союзу письменників) спробою Булгакова врятувати своє життя після став лист до “Уряду СРСР” з твердженням, що неможливість писати для нього рівносильна поховання живцем, і проханням відпустити за кордон, якщо радянська влада в ньому не бачить особливої потреби.

Відповіді від уряду не було, зате 18 квітня 1930-ого йому подзвонив особисто вождь. У телефонній розмові літератор запевнив Сталіна, що не мислить себе як творчу особистість поза батьківщиною, на це генсек пообіцяв йому вирішення матеріальних проблем. Після цього дзвінка створені самою системою перепони зникли як за помахом чарівної палички, життя налагодилося, і навіть останній аргумент в суперечці з життям опинився на дні річки.

Але Булгаков передчував свій близький кінець, про що красномовно свідчать взятя ним слово зі своєї третьої дружини Олени Шиловской присягання, що вмирати він буде на її руках, і це коли перед жінкою стояв життєрадісний сорокарічний красень з усміхненими очима, я яким вона тільки-но вирішила йти разом дорогою життя.

Їм було відміряно бути разом лише дев’ять років, і кінець його був болісно жахливий – стрес пов’язаний зі скасуванням постановки булгаковської п’єси “Батум” про Сталіна викликав повернення болів, які лікарі діагностували як склероз нирок посилений гіпертонією. Закінчивший медичний факультет Київського університету літератор прекрасно усвідомлював, який болісний кінець його чекає, і навіть вживання морфію не могло зняти агонії, коли від найменшого руху кожен м’яз пронизував гострий біль.

Він осліп, сильно схуд, міг лише пити, але все одно продовжував диктувати Олені Сергіївні вдосконалення до роману всього його життя “Майстер і Маргарита”, який двадцять шість років після його смерті (10 березня 1940 року) і друку в журналі “Москва” приніс Булгакову світову славу. Він вмирав, і слова вмирали на його вустах…

31-07-2019 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.