Ціна чорного золота Донбасу

Чорне золото Донбасу, за кожним грамом якого стоять життя і здоров’я тисяч людей. Його ціна була настільки високою не без бездіяльності влади, для якої негайний прибуток виявився важливішим за людський фактор в перспективі, а тому шахти довгих півтора століття фактично працювали в техніко-ергономічних умовах свого заснування в середині XIX століття.

Поступовий прогрес вуглевидобутку з переходом до електричної подачі повітря і вибухобезпечні лампи Деві “Бог в поміч” був зупинений після встановлення більшовицького режиму в 1920-х, який діяв під красивими гаслами “землю-селянам, заводи – робітникам”, а за фактом націоналізував всю приватну власність і знецінивши людське життя в нуль.

Розв’язана червоними радами і фашистською Німеччиною Друга світова і зовсім поставила гордість Донбасу разом з її всесоюзнорозрекламованим “Стахановським рухом” на межу виживання – відступаючи в 1941-ому, більшовики прихопили із собою більшу частину шахтного обладнання, а що не змогли – підірвали разом зі стовбурами та будівлями інфраструктури.

Німці в дворічний період окупації всіма силами намагалися налагодити роботу хоч частини шахт, але,не дивлячись на підтримку місцевого, неприязного до червоних окупантів після розкуркулення населення, виходило погано – активно діяли групи НКВСтів і фінансовані ними саботажники. Уславлене радами комуністичне підпілля в регіоні в реальності було нечисленне.

Зате із “звільненням” роботи по відновленню донецьких вугільних шахт розвернулися у всю широчінь – в холодну листопадову воду затоплених стовбурів пірнали прив’язані за ноги і пояс добровольці, розбираючи завали двічі підірваних шахт (другий раз – відступаючими німцями). Охочих виконувати таку робітку було зовсім мало, так що в якості бонусу радянський режим вирішив звільнити їх від мобілізації. Воду із затоплених шахт відкачували два роки, а на повне відновлення знадобилася ціла п’ятирічка.

Для покриття нестачі бажаючих йти в забій, на пекельну роботу брали жінок і дітей аж до середини 1960-х. При цьому “почесна” праця гірників жахливо оплачувалася, а в плані перспектив були лише кімната в гуртожитку або барак зі зручностями на вулиці, в той час як Донбас видобував мільйони тон вугілля для країни рад.

До пекельним умов праці при постійній загрозі викидів метану і потрапляння під завал додавався цілий букет професійних захворювань (силікоз, антракоз, бурсит, безпліддя у жінок) – це не романтика з радянських пісень із значком в якості нагороди, а пил, кров, бруд, холодна водаю, нестача повітря, а часом ще й радіація. Рахунок шахтарських смертей в ті радянські десятиліття йшли на десятки щомісяця. Донбас ховав своїх дітей.

Оговтавшись після першої важкої десятиліття української незалежності, вже приватний вуглевидобуток почав модернізацію і поступове підвищення оплати праці, поки в 2014-ому московити знову не прийшли зі своїм “руським миром” збирати криваву жертву українських життів на Донбасі – велика частина шахт була порізана на метал, а екологічні наслідки зможе оцінити лише історія.

08-08-2019 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.