Сила від природи, щедрість від душі

Було це в ті далекі часи, коли Угорщина переживала пік свого розквіту, а османські султани правили бал на східне-європейських землях. Два настільки гордих і сильних противника рано чи пізно повинні були зійтися в очному бою, щоб визначити хто сильніший, хоча легенда і називає дві різні пари ватажків сторін Матьяш I Корвін – Мехмед II Фетіх та Фердинанд I – Сулейман I Пишний.

Два непримиренні вороги зійшлися по різних сторонах Дунаю, не наважуючись форсувати річку в побоюваннях бути знищеними під час переправи. Тривалу бездіяльність обох сторін порушив турецький султан, запропонувавши через посланника замість кровопролитного бою визначити переможця війни через силове змагання угорського і турецького воїнів.

В угорському таборі почалися гарячкові пошуки найсильнішого. Дні і ночі на проліт король проводив оглядини, але так і не міг знайти гідного представляти його країни в майбутній сутичці. Тоді був кинутий клич по всіх містах і селах мадярської держави, а й тут вінценосця чекало розчарування – не знаходився силач.

Тоді угорський правитель в останній надії послав посланців в український Мармарош, про який йшла слава як про богатирський край. Неподалік села Салдобош захекані воїни помітили в полі двох ставних молодців на сінокосі, у яких вирішили запитати дорогу на Шандрово. У відповідь на питання молодший з велетнів, як виявилося – то були батько й син, недбало махнув в потрібний бік рукою з паузником, що утримував на возі величезний стіг сіна. Угорські бувалі воїни, самі чималої сили, лише диву далися такій міці – не кожен з них і двома руками зміг би втримати такий поузник.

Хлопця того угорські воїни відразу ж посадили на коня і ім’ям короля наказали прямувати в ставку на березі Дунаю. А по прибуттю до військового табору юнака, якого звали Павлом Кинижем, представили угорському правителеві з описанням його сили. Зрадів вінценосець і відразу ж відправив свого гінця до османському султану з повідомленням про готовність до вирішального герця.

Піднялося з-за обрію сонце, відбилося тисячами відблисків на обладунках воїнів протиборчих армій, що вишикувалися по берегах Дунаю, щоб спостерігати за захоплюючим дійством. А тим часом на річці йшла підготовка двох величезних, абсолютно однакових човнів (за умовами – хто з воїнів далі штовхне човен, того бік і переміг).

І ось настала довгоочікувана мить, коли ціна війни зосередилася в руках двох. Першим човен від берега відштовхнув турецький силач; і полетів він стрілою, але швидка течія виявилася сильнішою – на середині річки вона повернула човен і понесла за собою. Другим човен штовхнув український гуцул, та з такою силою, що він не тільки в одну мить прорізав дунайські води, але і вискочив на протилежний берег.

Турки, програвши за підсумками змагання війну і виплативши велику контрибуцію, ретирувалися, а в якості нагороди Павло Киниж від угорського короля попросив замість злата, звань, земель для себе в довічне користування соляну криницю в Шандрові для всіх гуцул. Нащадки і зараз користуються ним, з вдячністю згадуючи свого богатиря.

28-08-2019 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.