Вороняцькі вихрести

Україна і Туреччина – вічні друзі і вічні вороги, з тієї давньої пори як зачатки їхньої державності з’явилися на білий світ. Зі змінним успіхом країни воювали одна з одною і створювали “вічні союзи” проти Московії та Польщі в різних їхніх іпостасях. Причому кожного разу після війни на чужій території залишалися сотні, якщо не тисячі полонених противника. Так тривало століттями…

Внаслідок всіх цих перепитій в казематах, в тому числі Золочівського замку, завжди була деяка кількість “ясиркників”, яких влада використовувала на свій розсуд в основному для ремонту оборонних споруд і відбудови після воєн міських кварталів. Деякі з них для полегшення свого становища і своїх сімей приймали християнство.

Для поселення останніх Собєські виділили землю в передгір’ї Вороняцького кряжу, де вихрестами з турків і татар було засновано нині існуюче село Вороняки. При цьому етимологи досі сумніваються в першочерговості появи назви, бо деякі з них вбачають в ньому зв’язок із синя-чорним волоссям цих поселенців, хоча інші згідно семантичного розбору відносять слово до булгарського “гладке місце”, посилаючись на рівнинність рельєфу.

Однак, як каже народна мудрість: “скільки вовка не годуй він все одно в ліс дивиться”, тому подяки щедрі господарі округи так і не дочекалися – громада продовжувала своє відокремлене існування.

Крім того історія пам’ятає випадок, коли під час відсутності власника замку разом із більшою частиною охоронного гарнізону з нагоди чергової війни, твердиня була атакована вихрестами з Вороняків, та тільки товсті кам’яні стіни і героїчна охорона відстояла-таки серце Золочева. У підсумку ж, зрозумівши, що “пряник” не допомагає, Ян Собеський взявся за “батіг” – раптово вночі він напав на бунтівне селище і полонив всіх керівників заколоту. Згідно закону військового часу всіх їх розстріляли, а саме ж селище повинно було виплатити велику контрибуцію за свою зраду.

Пам’ять людська набагато міцніша за жовті сторінки історії, тому три з половиною століття потому і тисячі знакових подій золочівці продовжують пам’ятати підступність вихрестів з Вороняків, досі називаючи їх “татарами”, і з настороженістю ставиться до вихідців з того краю.

01-09-2019 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.