Іноді диві зигзаги долі – тернистий шлях історії. Одні, на перший погляд позитивні події давно потонули в безодні часу, інші – залишаються в століттях, хоч і мають протилежний знак. Одним з яскравих прикладів може служити Катеринославська (тодішній Дніпро) заслання поета Олександра Пушкіна. Що може бути прозаїчніше? Ось тільки вільні звичаї тодішніх виправних методів дозволили залишити відбиток генія в літописах багатьох українських міст і селищ.
В Одесі перший раз він був лише проїздом до Кишиневу в 1821-ому, зате на зворотному шляху через два роки затримався аж на тринадцять місяців, щоб продовжити писати “Євгенія Онєгіна” не без меркантильного розрахунку – генерал-губернатори Бессарабії спочатку Інзов, потім Воронцов протегували його таланту, в замін компанія Пушкіна в такий далині від столичних салонів кілька урізноманітнила дозвілля місцевої громади.
Не раз буваючи у ясновельможного князя в гостях, Олександр Сергійович, згідно народної чутки, вільно користувався його бібліотекою, хоча тоді вона і була досить скромна в порівнянні з книжковою колекцією в офіційних резиденціях сім’ї. Пушкін виїхав із міста в 1824-му, а Михайлу Воронцову попереду належало три десятиліття опікати Чорноморською перлиною.
Разом з містом над Одеським затокою будувався і графський палац, в якому для значно збільшеної бібліотеки була відведена спеціальна кімната. Одним з перших сторонніх її відвідувачів і читачів був інший поет, основоположник російського романтизму, Василь Жуковський, який перебував в Одесі з візитом в 1837-ому.
Скарби, що зберігаються в Воронцовський фондах, були для господаря безсумнівно цінніше, ніж все інше в будинку, про що яскраво свідчить задокументована його першочергова стурбованість долею своєї безцінної бібліотеки, особливо рідкісними її екземплярами, під час обстрілу міста англо-французькою ескадрою 10 квітня 1854 року, коли по палацу було випущено близько двох сотень ядер.
Дивно, що через стільки бур і негараздів, скільки Одеса разом з Україною пережила протягом ХХ століття, більшість Воронцовської бібліотеки змогла зберегтися до наших днів і зараз надійно захищається фондами Національного університету ім. І. Мечникова.