Найпопулярніша спортивна гра в світі з’явилася в українському Луганську десь в перших десятиліттях ХХ століття, разом з шкіряним м’ячем, привезеним з Праги викладачем гімнастики місцевого міністерського училища паровозобудівного заводу, Генріхом Држевіковським.
Хоча за однією версією, що спирається на спогади Павла Максимовича Седашова, подарунок призначався для Товариства розумних розваг при заводі і був привезений на Луганщину в 1908-ому. Матчі проводилися на окопаному по периметру майданчику, а воротами служили прості стовпи з мотузкою замість поперечини. Апофеозом футбольного передвоєнного буму краю стало створення в Костянтинівці в 1913-ому футбольної ліги Донбасу, під егідою якої в тому ж році відбулася зустріч молодіжних команд Луганська та Алчевська, яка завершилася з рахунком 3:1 на користь перших.
Інші ж історики клубу апелюють відомостями з “Луганського листка” за 25 квітня 1917 року, в якому датою відліку передісторії майбутньої Зорі називається 15 квітня того цього ж року, коли нібито і було створено Товариство розумних розваг. Перший свій матч паровозники зіграли з алчевською командою Донецько-Юзівського металургійного товариства 20 серпня 1917-ого, на згадку про що всім учасникам були подаровані срібні жетони.
Перша світова, яка поховала чергову Московську імперію, привела до влади шалений люмпен, який на початковому етапі існування своєї молодої країни навіть намагався оголосити футбол буржуазним породженням під грифом заборон. За цей час практично всі українські футбольні команди припинили своє існування (з гравців – хто склав свої буйні голови, хто – емігрував, а хто – приміряв нові шеврони із зірками на свої могутні плечі). А коли радянська верхівка зрозуміла, що це відносно дешевий і ефективний спосіб відволікання чоловічої публіки від проблем для сьогоднішнього – почала активно пропагувати його по всіх містах і селах.
У Луганську відроджувати футбольні традиції почали самостійно, проводячи на початку 1920-х товариські матчі між командами міських вулиць. Відомі як мінімум чотири подібних: Миколаївської (синій колір форми), Катеринославської (біло-зелений верх, синій низ), Конюшенної (червоно-чорні), Гусинівці (біла). Матчі проводилися на майданчиках першої або останньої. З 1923-ого міська команда виступала під назвою “Металіст”, а в 1939-ому навіть засвітилася в групі “Б” під ім’ям “Дзержинець”, отриманим за два роки до того. Потім була розв’язана червоними радами і фашистами Друга світова війна, в країні процвітаючого комунізму стало не до спорту.
За повоєнних радянських часів відроджена як “Динамо” (1944), пізніше “Трудові резерви” (1948) і нарешті “Зоря” (1964) грала в групах “Б” та “А”, а потім у Вищій лізі союзу, де вона стала чемпіоном 1972 року. Крім того вищим досягненням луганчан був титул триразових чемпіонів Української республіки.
Після здобуття Україною незалежності “Зоря” переживала перманентні злети і падіння, з найкращим результатом закінчивши сезон 2016 – 2017 роки (третє місце в українській Прем’єра-лізі), хоч і здобуто його було не на рідному луганському стадіоні “Авангард”, бо після російської окупації міста в 2014-му команда була змушена кілька разів змінити місце прописки.