Історія
Одеська затока. Нова гавань
Його передісторію, давню як світ, на початковому етапі існування робили суворі вітри, затяжні дощі і нещадні хвилі світового океану. Причому ще в мезоліті (приблизно 10тис. років тому) Одеська затока просто не існувала, будучи частиною суші Причорноморської низовини на відстані декількох кілометрів від тодішньої берегової лінії. І тільки після значного останнього Льодовикового періоду води світового океану значно розширили свої межі і підступили до своїх нинішніх кордонів.
Хоча перші знайдені сліди людини в цьому районі відносяться вже до XIV-XIII століть до н.е., коли на її просторах в районі Шкодової гори під час будівництва була виявлена стоянка бронзового століття імовірно (її сліди не досліджувалася і нині втрачені) сабатинівської культури землеробів-тваринників, які видобували на берегах Хаджибейського та Куяльницького лиманів сіль.
Пізніше (VII – V століття до н.е.) на берегах ще не деформованої тоді затоки з’явилися всюдисущі грецькі колоністи, які обрали її в якості гавані для кораблів поселення Істріан, яке розташовувалося на місці нинішнього Приморського бульвару та інших одинадцяти поселень в районі нинішньої Одеси (імовірно хори Ольвійської держави), а Жехову гору – зробили величезним культовим об’єктом. Їх занепад пов’язують з істрійсько-ольвійською війною III століття до н.е.
Мис Ланжерон
За півтора тисячоліття з того часу поступово піщані перемички перекрили виходи гирла річки Великий Куяльник з його Харжибейським та Куяльницьким лиманами, що фактично в Середньовіччі закінчило формування основної берегової лінії Одеської затоки, яку тоді ж вподобали генуезці, які розгорнули активну торгівлю з ногайцями під прапором порту-факторії Дженістра.
Однак настільки успішну комерцію не могли залишити без уваги литовські князі – в XIV столітті місто впало до ніг переможців перейменоване на Коцюбиїв. Вони не тільки продовжили вигідну морську і сухопутну торгівлю, а й відродили давно забутий соляний промисел. Кілька десятиліть потому (перша половина XV століття) поселення опинилося в руках польського шляхетного магната Теодора Бучацького-Язловецького (1378 – 1456), котрий ще вище підняв соціально-економічну планку міста в Північному Причорномор’ї.
Причали Одеської бухти
Однак і литовці були змушені поступитися своїм лідерством на берегах затоки перед обличчям військово-фізичної переваги османів вже в другій половині XV століття, хоча після розграбування і фактичного знищення порту офіційного статусу селище не одержало і існувало на межі виживання за рахунок сезонних промислів.
Така ситуація зберігалася протягом трьох століть, доки перед Туреччиною не вималювалася явна загроза з боку нового безпринципного і нещадного північного сусіда – Московії. Тоді-то на місці стародавнього Істріана і виросла османська фортеця Хаджибей з портом на землях султанського хассу, який торгував зерном і шкірами. Правда про її розмірах і розвиненість досі ведуть суперечки наукові уми, деякі з яких (російські) відводять їй незначну роль, в той час як в турецьких документах вона фігурує як великий торгівельний центр з розвиненою інфраструктурою, а також мечеттю та судом шаріату.
Вхід до Одеської бухти
Однак перед непомірними амбіціями московських царів фортеця не встояла – за Ясським мирним договором від 29 грудня 1791 року в тому числі Ені-Дунья з Хаджибейської затокою відійшли Російській імперії, і порт став головним стимулом розвитку нового міста, основним поштовхом до якого послужило введення в Одесі режиму порто-франко (1817 – 1859), що фактично зробило її південною столицею і єдиною торгівельною брамою країни, звідки на експорт йшли спочатку все ті ж зернові, до яких додався привезене каботажем з Маріуполя вугілля, худоба та ліс.
Після непростого другого десятиліття ХХ століття з його Першою світовою і Громадянською війною червоні ради продовжили справу своїх попередників, побудувавши додатково на березі затоки пасажирський морський порт (1968 рік), а торгівельній все також працював із зерном.
В українській Одесі сфера інтересів комерційно-курортного серця Чорноморської перлини поширилася на прокат чорних металів, нафту та газ. І зараз гавань, як морська брама міста, з кожним роком все сильніше прискорює пульс збільшенням операцій і відкриттям нових ліній, а її природні властивості після окупації Криму Московією в 2014-му перевели затоку розряд одного з головних українських чорноморських курортів.
Архітектура
Каботажна гавань
Площа затоки від мису Північної Одеси до Великофонтанського становить близько 38 квадратних кілометрів (ширина близько 9 км) при глибині від 5м до 14м (у деяких причалів штучно збільшена до 18м). Вона розташований в м’якому середземноморському кліматі (в середньому близько +20ºС влітку, взимку +2ºС), її солоність становить близько 17 проміле, а плин – лише 10-20м/с), що збільшує курортну привабливість з комерційної та туристичної точки зору.
Фауна гавані багата і різноманітна: вісім десятків видів риб (тринадцять з них – прісноводні), чотири десятки видів молюсків, шістнадцять видів ракоподібних, дельфіни і катрани. При цьому в останній час спостерігається як збільшення їх популяції, так і зростання кількості видів, що пов’язано з поліпшенням морський екологічної обстановки. Величезну ж частину фауни складають синьо-зелені водорості, які вносять свою лепту в організацію життя затоки.
Додаткова інформація
Місце розташування: Україна, Одеська обл., м. Одеса.
Посилання
- Легенди. Коштовний подарунок за чужий рахунок
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е95 (Київ – Одеса), Е87 (Одеса – Ізмаїл – Рені), Е58 (Одеса – Миколаїв – Херсон – Мелітополь – Маріуполь) до Одеси, а потім по Південній дорозі, яка прямує вздовж берегової лінії затоки.
Громадським транспортом до Одеси, а потім до набережної, яка розташована в східній частині міста.