Коли імла навкруги стає такою густою, що крізь неї не видно нічого на відстані помаху руки; коли на землі правлять бал темні сили, і здається, що ніч ніколи не скінчиться; коли зло на коротку мить перемагає добро, і здається, що сонце ніколи не зійде, душа завмирає від незрозумілого жаху і здригається від будь-якого шереху, а попереду чекає лише шлях. Інколи лише маленька блискавка світу рятує від божевілля, але то – омана…
Кажуть вогники, що мерехтять, ширяючи вночі вздовж шляхів в пошуках жертви – души самогубців та померлих не своєю смертю людей або тих, котрі при житті мали дві душі, але тільки одне ім’я при хрещенні. Це не чоловіки і не жінки, а безстатеві істоти. Загублені вони вештаються десь між небом та землею, чужі і там, і там до скінчення світу. А для розваги ведуть за собою нічних подорожніх, самі незнамо куди – тому їх і називають Блудом.
Вони стережуть людину вздовж доріг та на роздоріжжі, щоб починати свою гру – то з’являючись, дати надію на скорий дах над головою та гарячу вечерю, то зникаючи, остаточно заплутати і збити із шляху. Блуд може довго ганяти людину по колу, або завести в непролазні хащі і зникнути назавжди, кинувши напризволяще. Якщо людина заблукала на знайомій стежці або довго йшла і залишилась на місці – кажуть, що то Блуд постарався.
За народними легендами це світлове мерехтіння ще пов’язують із злим духом, який прогнівав небеса і був скинутий за свої гріхи на землю. Буцімто він – частина вселенської темряви і сил зла, що керує загубленими душами. Його ціль згубити якомога більше людей – Блуд за його наказом заводить чоловіка якомога далі в незнайомий ліс, кладовище або болото, де на нього вже починають полювання біси та вовкулаки.
Правда те, що кажуть люди про злого духа подорожніх чи ні – але той, хто хоч раз йшов на вогник знайомим шляхом, а прийшов в нікуди, або блукав безкінечно нічними стежками один на один з темрявою, мабуть, ніколи не забуде те несвідоме почуття жаху, безнадії та чиєїсь присутності поруч за відсутності її, як такої. Тому мерехтливий вогник не завжди надія, а темрява – не завжди жах.