Львів у всі часи був не тільки столицею Галичини, але й культурно-просвітницьким центром, поруч з чим його вулиці були повні всіляких ворожок, відьом, відунів, чаклунів та оракулів. Послуги останніх завжди користувалися великим попитом бо обіцянки здійснення будь-якої мрії за відносно невеликі гроші для недолугого містянина була цінніша за довгий кропіткий шлях зусиль над собою. Як кажуть “дурень думкою багатіє”, а підприємливі ділки на цьому мали непогані гроші. На ситуацію не змогла навіть вплинути церква – люди молилися в костелі, а потім йшли до посередників з потойбічним світом для лікування хвороб, спілкування зі своїми померлими, отримання передбачення на майбутнє…
Протягом століть таке становище справ вважалося нормою, чому немалою мірою сприяла офіційна медична наука, яка не дуже-то далеко пішла від тих самих містиків, використовуючи методи і ліки з недоведеною або двоякою дією або і в загалі без неї при забороні на дослідження на звірах, що могло бути дорівняно чаклунству. А ще була ціла купа побічних проявів та узгодження способів лікування із церквою – чи не підпадає воно під Божу юрисдикцію, як наприклад заборона на Кесарів розтин, коли дитя і мати помирали. Воля Божа була хорошим аргументом, але не приносила полегшення.
Цікавим є задокументований історичний факт отримання королівського дозволу Михала Корибут-Вишневецького на відкриття аптеки братами Емануелем та Самуелем Леві аптекиу Львові датований 1671 роком. Причому в місті вони більш були знані в якості алхіміків, а ніж фармацевтів. Тому не дивно в що їхньому закладі поруч із традиційними ліками із трав продавались всілякі амулети, обереги та чудодійні зілля.
Ось тільки історія мовчить як таким спеціалістам широкого профілю вдалося дістати королівський сервиторат – чи-то їхні магічні здібності допомогли владнати якісь справи Михала Тома, чи-то протекція львівського очільника Якоба Себастіана Крауза, який вилікувався від якоїсь хвороби, хоча злі язики подейкували, що все було вирішено за рахунок грошей єврейської громади. Останнє, правда, казали пошепки та подалі від зацікавлених осіб, бо слава Леві як магів була страшна, хоч і поступалася місцевим армянському чорнокнижнику Дмитру та мальтійському рицарю Фридриху Мегелино.