Радянському суспільству при всій його нарочито-“правильній” офіційній ідеології були притаманні всі ті ж пороки та недоліки, які існували у всі часи при будь-якому соціально-політичному устрої держави. Їх відрізняло лише пихаті заперечування офіційної влади, яка, прикривши очі офіційно-сфальсифікованою статистикою статистикою, сама потурала формуванню тіньового суспільства під опікою силовиків.
Це тільки відносно чесні громадяни країни рад жили на зарплатню в 120 карбованців, стояли в довжелезних чергах за їжею, роками збирали на меблевий гарнітур з-під поли та билися за виживання, невзмозі вийти за ці рамки. А в цей час в розкішних ресторанах під звуки інструментальної музики існував зовсім інший світ – справжні господарі життя з кримінальної еліти шикарно витрачали свої “кровно зароблені” в блиску кришталевих світильників .
У Львові таких закладів в 1970-80-х обізнані люди називали до десятка (причому офіційний та неофіційний їхні реєстри не збігалися, бо реальні з них кришували державні силовики). Зазвичай за вечір сума витрачених коштів за одним столиком сягала кількох місячних зарплат середньостатистичного радянського інженера, а часом – перевищувала його річний заробіток. Більша частина грошей йшла мимо каси – на офіційно заборонені чаєві офіціянтів, музикам, хабарі правоохоронцям та дирекції закладу.
Найвідоміша була “Вежа” у Стрийському парку, де згідно оперативної інформації міліціянтів за окрему платню офіційний час роботи закладу подовжувався на необмежений термін, а ще існували кімнати для приватних зустрічей та закриті покази фільмів для дорослих. Причому зазвичай охороняв розкішне дозвілля злочинців від випадкового обивателя куплений наряд МВС.
А ще був ресторан готелю “Інтурист” (нині “Жорж”), де за десять карбованців на день в кишеню адміністрації кримінальні авторитеті Львова мали власні столики. Причому навіть міліціянтам туди вхід було заборонено – заклад знаходився виключно під опікою всесильного КДБ. Гуляння тут починалися з відкриттям закладу при повному залі і тривали до пізньої ночі – шампанське лилося рікою, страви були вишуканими з вельми коштовних та дефіцитних продуктів, музика грала тільки вживу.
Ресторан “Високий замок” в обрамленні однойменного львівського парку приваблював криміналітет своєю відносною усамітненістю при місцерозташуванні в центрі міста – тут можна було вирішувати свої проблеми (в тому числі із застосуванням фізичної сили), не побоюючись стороннього втручання. До того ж ресторан якийсь час офіційно працював довше за інший – до третьої ночі.