Його слова про українську сучасність початку ХХ століття актуальні у всі часи: «Гірші за ніж московські воші можуть бути лише українські гніді» – кращій епіграф до сучасних владоможців. Його одіозно-неоднозначна постать і зараз, через майже століття, викликає палкі суперечки прихильників та ненависників. А його смерть, не дивлячись на широкий розголос так і залишається таємницею…
За своє бурхливе життя Симон Васильович Петлюка нажив чимало ворогів, які обгрунтовано чи ні вважали його головним злом на землі. Тут і прибічники гетьмана Скоропадського, і білі, і червоні, і євреї. Але такої смерті з виправдальним вироком вбивці не заслуговує ніхто, бо вбивство – є вбивство, і закон має карати всіх однаково, не залежно від мотивів – в інакшому випадку це – не не правосуддя (Феміда недаремно має зав’язані очі). Єврейська світова громада назвала його «вироком цивілізації«с в позитивному сенсі, а насправді – то був невивчений урок історії, який зараз поставив цивілізований світ з його демократичністю і справедливістю на межу існування.
А почалася ганьба французького правосуддя одного теплого сонячного дня, 25 травня 1926 року, на тихій вуличкі Парижу поруч із знаменитим Латинським кварталом, коли до колишнього голови української Директорії та активного борця з більшовизмом підскочив якийсь навіжений, а після запитання «Ви Петлюра?», вихопив револьвер і вистрелив, причому два рази в ще стоячого чоловіка (другий – на колінах) і п’ять разів в розпластане тіло на асфальті. Останній постріл пролунав за свідченнями свідків в дванадцять хвилин на третю.
За три хвилини вбивцю, яким виявився мешканець французької столиці, колишній громадянин Південної України годинникар Самуїл Шварцбарт, зкрутили поліцейські. Слідство знаходилося на особистому контролі паризького префекта та під пильним наглядом преси, за допомогою маніпулювань якої адвокат вбивці, Анрі Торес, блискуче перетворив свого підопічного з терориста червоного режиму на єврейського месника за петлюрівські погроми та «зганьблену честь» доньки (факти в суді по цих пунктах не були надані, інформація йшла тільки з преси).
Ось так засобами маніпуляції вбивця став французьким і єврейським героєм, якого «чесний і неупереджений суд» вісьмома голосами проти чотирьох повністю виправдав, не дивлячись на явно умисне вбивство, до речі голови Української Народної Республіки в екзилі, (пошук зустрічі з жертвою, наявність при собі зарядженої вогнепальної зброї, п’ять пострілів у недвижне тіло).
Потім захисник Торес отримав надзвичайно вигідний контракт на книгу «Процес про погроми», яка вийшла великим тиражем в 1928-ому, сам Шварбарт отримав купу грошей за свою інтерв’ю по кілька на день і емігрував до Америки на запрошення місцевої громади, щоб сліди остаточно загубилися, але ім’я його закарбоване в золотій книзі Єврейського Національного фонду і досі.