Він увійшов в підручники Першої світової як самий молодший бойовий офіцер війни, бо коли Московія в черговий раз здійснила спробу зі зброєю в руках взяти під повний контроль всієї території України, він лише встиг закінчити VII клас Філії академічної гімназії у Львові. Ще школяр пішов добровольцем на фронт аби захищати рідну землю до Легіону українських січових стрільців, благо роки в Пласті під керівництвом його засновників стали у нагоді, як і медалі за влучну стрільбу на всеавстрійських змаганнях школярів від 31 травня 1914 року.
Осип Яримович почав свою військову кар’єру у лавах УСС одразу в якості чотаря одній з найкращих сотень легіону на чолі із Василем Дідушкою, а своє бойове хрещення отримав 28 вересня 1914-оно на карпатському перевалі біля Нижнього Верецького, яка стала першим боєм з московитами після двох століть затишшя. Потім цієї ж осені будуть база в мальовничому замку святого Міклоша, охорона стратегічного мосту в селі Пасіка, захист гори Камарницьке та відбиття спроб ворога перейти річку Сртий.
А взимку Яримович вже воював у складі сотні Йосипа Семенюка поряд із двома іншими теж вихідцями з Пласту. Причому у зв’язку із хворобою останнього його на бойовому посту замінив спочатку інший співзасновник скаутської організації – Іван Чмола, а потім кермо управління, не дивлячись на молодість, підхопив Осип, коли 23 лютого 1915 року очолив контрнаступ сотні січовиків на горі Татарівці.
В квітні – травні він золотими літерами вписав своє ім’я в українську військову історію при обороні гори Маківка. Особливо ярким був момент, коли москалі знов полізли на висоту о п’ятій ранку 29 квітня, а звідти під командуванням Осипа Яримовича, Романа Сушка (майбутній полковник УПА) та першої жінки-офіцера сучасної Європи, Олени Степанів, дві сотні озброєних багнетами стрільців із гучним «Гурра-а» підскочили із землі та кинулись їм на зустріч. Від такої відваги московити ошаліли і в короткий термін здалися у полон. Офіцери австрійської регулярної армії, які спостерігали цю неймовірну битву з боку, були в захваті від стратегії, тактики і виконання добровольців. Але на цьому бої за Маківку не закінчилися. В кінцевому підсумку в них полягло пів сотні січовиків, в той час як московити втратили майже в двадцять разів більше.
Офіційне же звання поручика наймолодший офіцер Першої світової війни отримав восени того ж року, ставши очільником 3-ої сотні 1-го куреня УСС, а також отримавши за Маківку і Семиківці (осінні бої 1915-ого) офіцерську «Медаль бойових заслуг».
Потім будуть найкривавіші бої за всю стрілецьку історію на горі Лисоні, поранення, повернення на фронт і історичний підпис в числі інших семидесяти шести січових офіцерів на «Апель старшин УСС до Загальної Української Ради і Української Парламентарної Репрезентації» за створення єдиної України. Не дивлячись на братання українців з обох боків, відведений в резерв легіон УСС опинився в центрі Керенського наступу 29 червня 1917 року, а за два дні шаленого артобстрілу московити пішли у наступ і майже повністю взяли в полон весь склад січовиків, Осип Яримович в тому бою загинув від вибуху гранати і був похований на узгір’ї села Конюхи за Звиринцем над Мазуровим Яром.