Колись він жив на небесах поруч з іншими янголами, насолоджувався райським буттям, допоки не прогнівав Бога своїм гріхом, в покарання за що йому було відрубано одне крило і скинуто на землю. В злобі своїй перетворившись на служаку нечистої, Вихор оселяється в глибоких гірських ущелинах, щоб літати над нависною землею і шкодити людям раптовими сильними закрутами вітру свого єдиного крила.
Однак побачити повелителя буревію можуть тільки зв’язкові з потойбічним світом, і то лише крізь домоткане конопляне полотно. Хоча і той, хто його бачив здригнеться від жаху – наче людина, але без живота – всі кішки видно, наче янгол, але з єдиним крилом, та й те – чорне.
Коли вікові смереки гнуться до долу – нема де шукати порятунку. Наслідки його злобного хаосу бачать усі – зламані дерева, розтрощені споруди, померлі тварини, розметані снопи на полі або винищений врожай, які несуть із собою страждання та біль. Ще кажуть, що для людини потрапити у обійми Вихору смертельно небезпечно – якщо не поламає кісток, так лишить розуму, а то й і зовсім відніме всі сили, паралізувавши тіло.
В народі існує повір’я, що якщо Вихор крутить – то дощ убуде, а якщо на вулицю села чи міста забрався – то чекай, повісельник буде. А ще треба лишати дві жменьки зерна посипані навхрест, якщо ідеш з поля недожавши, бо чорт з одним крилом забере весь врожай з поля за відсутності господаря. Особливо, чомусь, буревій полюбляє опівдній час, коли людина притомившись на годину дає своєму стомленому тілу відпочинок – тоді і чекай біди, бо можна не піднятися.
Особливо небезпечні для будівництва житла, відпочинку чи-то залишання врожаю межа або роздоріжжя – за поголосом старих людей то – кордон між двома світами, і злий дух вітру вільно пересувається ніж ним, в пошуках зворотного шляху на небо. Часом до його злих пустощів долучаються души померлих нехрещених немовлят або мертвонароджених діточок, коли їхнім батькам перед похованням всього лише було треба накинути їм на голівку хустинку та промовити ім’я, щоб вони потрапили у Вальгаллу (рай).