Історія
Головна брама резиденції Буковинських митрополитів
Передісторія величного православного комплексу сягає своїм корінням часів Київської Русі, коли Володимир Святославич (960 – 1015) хрестив свою державу і Букаовина на три століття стала частиною Київської митрополії аж до самого нашестя кровожерливих орд зі сходу, що фактично на століття припинили існування України як самостійної держави.
Не дивлячись на всі перипетії знаходження буковинського православ’я з 1360 року під владою Молдавського князівства, яке мало непрості відносини з Константинополем, аж до 1630 року його територія відносилася до Сучавської митрополії, хоча служби та діловий документообіг велися українською мовою. Лише з початком тотальної румунізації та перенесення кафедри в Ясси домінувальне положення української мови похитнулося.
Храмові куполи
После ратифікації Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 року Буковина опинилася в підпорядкуванні Габсбурзької монархії, і поділ її між двома єпархіями (Радовецької та Сучавської) обидві під керівництвом в Яссах на території іншої держави, що не влаштовувало австрійську владу. Тому на початку 1781 року імператор Йосиф II (1741 – 1790) своїм наказом об’єднав буковинські єпархії з Радовецьким митрополитом Досифеєм Херескулом (1709 – 1789) на чолі. Утримання духовенства, будівництво нових храмів, фінансування церковно-парафіяльних шкіл, училищ та університетів, підтримка чернечі ордени за розпорядженням влади йшло з Релігійного фонду Буковини.
12 грудня того ж року катедра було перенесено до Чернівців, а рівно за два місяці проведена інтронізація Херескула в якості митрополита Буковинського, котрий за півтора року був підпорядкований Карловацькому митрополиту, приєднавшись до австрійської православної сім’ї. Хоча внутрішнє керування лишалося в руках буковинців з шести (після 1869-ого – дев’яти) членів консисторії на чолі із архіреєм (“Духовний регламент” від 29 квітня 1786 року за підписом Йосипа II), які розташовувалися в затишній садибі над річкою Прут.
Домова митрополитська церква
Синод австрійської православної церкви, що мав місце бути в 1864 році, після об’єднання трьох румунських єпархії в єдину Трансильванську лишив відкритим питання Буковини та Далмації, на виділенні яких в окрему митрополію наполягав єпископ Чернівецький Євген Гакман (1793 – 1873) для виведення місцевої освіти з-під опіки римського католицизму.
І хоча остаточного рішення стосовно подальшої долі православ’я краю не було прийнято, в тому ж році Євген Гакман, який за свого єпископства активно перебудовував церкви Буковини в камені, почав зведення майбутньої митрополитської катедри на території своєї єпископської резиденції на домінівному пагорбі Чернівців. Для реалізації проекту був запрошений відомий чеський архітектор Йосип Главка (1831 – 1908), який працював над ним п’ять років.
Церква Трьох Святителів в Чернівцях
Роботи по спорудженню грандіозного храмового комплексу із школою псаломщиків та церквою Трьох Святителів потребували значної кількості не тільки фінансово-матеріальних коштів, а й професійних каменярів, різьбярів, художників. Це будівництво зрушило з місця всю економіку краю – почалася розробка багатих вапняком та пісковиком кар’єрів в придністровських селах, а в самому місті запрацювали два цегляних та керамічний заводи, була створена спеціальна школа майстрів.
Боротьба за церковну незалежність буковинського православ’я Гакмана принесла перші плоди в 1870-ому, коли після поділу Далмації на дві катедри Чернівці отримали архієпископський статус, а 23 січня 1873 року імператорським декретом Франца Йосипа I (1830 – 1916) була основана незалежна Буковинська митрополія з катедрою в Чернівцях.
Але доля дозволила митрополитові Євгену насолоджуватися своїм званням, за яке він так несамовито боровся більшу частину свого життя, лише два місяці, а побачити в завершеній формі своє найбільше починання – резиденцію Буковинських митрополитів – йому не довелось ніколи, бо роботи (включно оформлення інтер’єрів) тривали аж до 1882 року, їхня вартість сягла 1млн. 750тис. флоринів.
Школа псаломщиків в митрополичій резиденції Чернівців
Причому ще до остаточного закінчення головного релігійного комплексу Буковини, в 1875-ому, на базі його духовної семінарії був заснований Чернівецький університет з трьома факультетами (богословський, філософський, юридичний) на німецькій мові навчання.
Після входження цієї частини України в склад Румунії за підсумками Першої світової війни, університет перейменували на честь Кароля I (1839 – 1914), а після повернення до України в 1940-ому – він отримав своє нинішнє ім’я, Чернівецький державний університет, з викладанням на український мові на семи факультетах.
Під час бойових дій Другої світової війни, за грандіозної пожежі 1944 року, комплекс Буковинських митрополитів був значно пошкоджений, в тому числі знаменита Мармурова (Синодальна) зала висотою двадцять метрів з її повністю різною дерев’яною стелею, арковою галереєю та фресками.
Колонада семінарського корпусу
Відновлювальні роботи 1957- 1964 років частково оновили втрачений декор, але на повну реставрацію пам’ятника архітектури у радянської влади грошей забракло. Так що Чернівецький університет продовжив своє до існування в цих стінах так і не дочекавшись повного відновлення колишньої пишноти.
Після вгамування буревіїв первих двох складних десятиліть повернення української незалежності і боротьби за свою історичну ідентичність на міжнародній арені, 29 червня 2011 року центральний комплекс резиденції Буковинських митрополитів був включений до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Двома роками пізніше була проведена його реконструкція. Так що зараз перлина української архітектури є окрасою не тільки країни, а й усієї Східної Європи.
Архітектура
Ансамбль митрополитської резиденції, що розкинувся на дванадцяти гектарах північно-західної частини Чернівців, був побудований в другій половині XIX століття і представляє собою складений з центрального корпусу, ліворуч від нього – будівлі колишньої семінарії з внутрішнім двором та церквою Трьох Святителів, школи псаломщиків навпроти останнього із готелем для подорожніх, музеєм церковного мистецтва та невеличкою свічною фабрикою внутрішній двір-курдонер. Центральний вхід на територію виконаного з рожево-жовтої цегли в стилі неоромантизму з багатою обробкою керамічними та різьбленими вставка під кольоровою полірованою черепицею комплексу охороняє монументальна трипрольотна брама з кованою огорожею.
Західне крило митрополичого палацу
Митрополитський палац (1864 – 1882) в плані являє собою двоповерхову розтягнуту літеру Н із невеличким куполом домової церкви праворуч та перемичкою у вигляді ризаліту центрального входу із складним сходинковим завершенням та трипрольтним арковим портиком входу із балконом, на який звернена Мармурова зала. Північний парковий фасад декоровано відкритими арковими галереями першого поверху.
Внутрішнім композиційним центром будівлі слугують парадний хол першого поверху та розташована над ним двохсвітлова Синодальна зала, в оздобленні якої були використані різні породи мармуру, настінний розпис та дерев’яна різьблена стеля. Вона з’єднана з не менш цікавою Червоною залою. Загалом багато прикрашені різбленням по каменю, мармуром, розписом приміщення мають змішане планування та перекриті півциркульними, хрестовими, півсферичними зводами.
Парковий фасад палацу Буковинських митрополитів
Розташована праворуч будівля школа псаломщиків (1874) – п-подібний двоповерховий периметр з короткими бічними крилами, головною окрасою якого є увінчана напівсферичним куполом вежа із годинником центрального входу-ризаліту. Верхні яруси останньої оперезані зубчастими завершеннями. Бічні ризаліти підкреслені тим же характерним сходинковим фронтоном. Внутрішнє планування – коридорне з однобічним розташуванням кімнат під напівциркульними зводами.
Семінарський корпус (1870), що розташований ліворуч від палацу представляє собою п-подібний периметр, за допомогою переходів з’єднаний із семінарською церквою. Внутрішнє планування – коридорне з однобічним розташуванням кімнат з багатим стелево-стінним розписом, кам’яною мозаїкою, різьбленими елементами під напівсферичними, хрестовими та коробовими зводами. Торцеві фасади прикрашені характерними сходинковими фронтонами.
Семінарський корпус Чернігівського університету
Замикаюча периметр семінарського церква Трьох Святителів (1867) з’єднана з ним за допомогою двоповерхових переходів, перший ярус яких виконано у вигляді колонади під напівсферичними перекриттями. Високий центральний купол храму спирається на чотири масивних пілони, а чотири стовпа поруч із ним підтримують кутові главки. Окрасою декорованих з витонченою пишністю внутрішніх інтер’єрів (фрески за Євангельськими мотивами в обрамлені тонких ліній геометричного орнаменту, виконані К. Йобсом, І. Кляйном, Є. Бучевськими, Є. Максимовичем) є позолочений, дивом збережений іконостас.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Н03 (Житомир – Хмельницький – Чернівці) або М19 (Ратне – Луцьк – Дубно – Тернопіль – Чернівці) до об’їзного шляху. Містом: вул. Гагаріна – вул. Богдана Хмельницкого – вул. Університетська, остання з яких виходить до головної брами резиденції Буковинських митрополитів.
Громадським транспортом залізницею до Чернівців, а потім міським – до Державного університету ім. Федьковича.