Історія
Садиба в Антонінах
Він мабуть так і лишився б один з чисельних волинських маєтків, яки перебували у власності Острозьких-Заславських з другої половини XIV століття (документальна згадка як власність Юрія Васильовича ( – 1500), першого князя Заславського), а потім в наслідок родинно-спадкових зв’язків – Любомирських, десь на обрії історії нашестя кочівників-грабіжників із сходу, навіть з припущенням існування тут панського будинку у якомусь вигаді, якби не 1720 рік…
Саме тоді село на Ікопоті, знане під назвою Голодьки, стало частиною великої земельної власності сім’ї Сангушків. Завдяки одруженню Павла Карла Сангушка (1680 – 1750) із молодшою за нього на тридцять вісім років Барбарою Уршулею Дуніною (1718 – 1791) маєток лишився у власності сім’ї після розформування належного їм Острозького майорату в 1766-ому.
Курдонер садиби Сангушко-Потоцьких
Садибу господиня віддала в довгострокову оренду сім’ї своєї сестри Антоніни Дуніної в заміжжі за регентом коронної канцелярії Ігнацієм Мальчевським десь в 1760-х. Тоді-то і починається нове життя маєтку над Ікопотью – тимчасовий господар розпочинає масштабну розбудову палацово-паркового комплексу, який в 1770 році отримує ім’я Антоніни на честь його дружини, в тім як і селище навкруги з часом.
Після московської окупації півночі Західної України в наслідок розвалу Річи Посполитої (з 1797 року), садиба в складі Антоніно-Шепетівського ключа, все ще як власність роду Сангушків, увійшла до складу Волинської губернії.
Підприємницький хист голови сім’ї, Романа Адама Станіслава (1800 – 1881), який сам народився в Антонінах, в першій половини XIX століття перетворили селище, не дивлячись на його сибірське заслання за участь в антимосковському повстанні 1830 – 1831 років (позбавлений всіх регалій із секвестром майна), на квітучий сад: мануфактура з виготовлення сукна діяла з 1823-ого, відкрито племінний конезавод арабських скакунів, цукроварню збудовано в 1845-ому.
Східна брама
Станом на 1850 рік донька князя Романа, Марія Клементина (1830 – 1903), єдина правонаступниця багатого спадку Сангушків, якій Антоніно-Шепетівський ключ з сорока трьох фільварок оцінною вартістю 2 950 945 карбованців дістався від діда Євстахія Еразма (1768 – 1844) за дарчою від 16 липня 1838 року, а від бабусі, Клементини Чарторийської – дев’ять фільварок 9 вересня 1847 року, володіла окрім іншого половиною Заславського повіту та була найбільшим землевласником Волині, причому вже в той час кріпосництво в її маєтках було скасоване.
З одруженням Марії Сангушко із спадкоємцем роду Потоцьких, графом Альфредом Юзефом (1817 – 1889), центром керування всіма величезними волинськими земельними маєтностями їхньої сім’ї стала садиба в Антонінах площею 34дес. 2тис.123 сажені. Тому нові господарі не тільки значно прикрасили палацевий комплекс, а й стараннями господаря при ньому був закладений ботанічний сад з багатою колекцією екзотів, який дуже швидко став однім із найкращих в тогочасній Україні.
Палацовий флігель
По смерті Альтфреда Юзефа на початку 1890-х промислово-земельна власність в Антонінах, Шепетівці, Корці та акції африканських золотих копалень перейшли до останнього з роду гербу Пілява – Юзефа Миколая Потоцького (1862 – 1922), який в 1897-ому почав масштабну перебудову фамільної резиденції за проектом французького архітектора Француа Арво.
Імперські амбіції Московії в 1914-ому в черговий раз занурили українські землі в вогняне полум’я, з якого країна вийшла з великими втратами та під червоними прапорами без права власності. Націоналізована люмпеном антонінивська садиба буда значно пошкоджена, а її розкішний палац вигорів до тла разом із унікальною винною колекцією в льохах. Збереглися тільки завдяки місцевим селянам, що винесли їх з багаття, багаті зібрання витворів мистецтва та бібліотека, які Юзеф Миколай встиг вивезти до Варшави.
Манеж антониновских садиби
Вистоялим у вирії Другої світової війни залишкам розкішним колись будівлям пережити увесь радянський період допомогло їхнє переобладнання під суспільно-господарські потреби. В незалежній Україні становище унікального садибного комплексу почало змінюватися найкраще в другій половині 2010-х, коли почалась його поступова реставрація – бібліотека, спортивна школа, готель, адміністрація зараз можуть зустріти своїх відвідувачів достойним виглядом.
Архітектура
Від колишньої розкоші садиби в Антонінах, що знаходиться в самому центрі селища над Ікопоттю, на зараз лишилися палацевий флігель, трибрамна огорожа та манеж, перебудовані в єдиному стилі бароко наприкінці XIX століття. На місці зруйнованого палацу зараз знаходиться поле спортивної школи розташованої у манежі.
Пілон з гербом Потоцьких
Палацевий флігель представляє собою центральний двоповерховий об’єм з дугоподібними галереями, що з’єднують його із одноповерховими бічними, та замикає північну перспективу внутрішнього двору. Перекриття внутрішніх приміщень – по балках (окрім цоколю північно-західного під зводами). Планування центру обумовлене холом із сходинками до двохсвітлового залу верхнього ярусу, бічних – коридорна із двобічним розташуванням кімнат.
Із зовнішнього декору будівлі слід відзначити барокові фронтони з круглими слуховими вікнами, мансардний ярус під бляхою із люкарнами бокових крил, кутові лопатки, простий фриз, профільований лобовий карниз великого виносу, наличники віконних прорізів із замковим каменем та без, ризаліти дворових фасадів, підвіконні ніші, декоративні тяги.
Манеж у східній частині двору – прямокутна будівля під високою двосхилою покрівлею із щипцями та напівциркульними вікнами в обрамлені профільованих архівольтів по торцях, під якими знаходяться входи до внутрішніх приміщень (східний із тамбуром). Дзеркальний декор фасадів складають раскреповка центру, напівциркульні вікна площини стін із лопатками між ними та оперізувальний аркатурний пояс.
Східний фасад палацового флігеля
Трибрамна огорожа збережена лише частково. Із Заходу та північного заходу вона являла собою окремі кам’яні опори з’єднані між собою стрункою кованою решіткою, зі сходу – вузьку смугу стіні, членовану через рівні проміжки устоями. Західну центральну браму складають стовби французького русту із пишним бароковим завершенням у вигляді маскаронів, акротерів, щитів у рослинному орнаменті, невеличка будка охорони, ковані стулки брами та бічних хвірток. Східна брама вирішена ідентично, а її декором слугують вазони, волюти, герби, маскарони. Північну виконану методом художньої кування прикрашають левові скульптури сходинкового парапету.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Хмельницька обл., смт Антоніни, пл. Графська.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р05 (Сарни – Рівно – Старокостянтинів) або Р32 (Кременець – Ржищів) або Р49 (Новоград-Волинський – Шепетівка) далі – по Т1804 (Корець – Славута – Антоніни) або Т2324 (Старокостянтинів – Антоніни), які проходять / беруть свій початок від Графської площі.
Приміським транспортом до Антонін з Красиліва / Старокостянтиніва, який зупиняється на площі біля Садиби Сангушків-Потоцьких.