В бій ідуть одні "старі"

Народись він в іншій країні, йому б були гарантований вищі нагороди за його таку реалістичну режисуру та блискучу акторську гру, але не в радянському союзі, де треба було відвойовувати право на існування свого дітища, створюючи його майже із нічого, на голому ентузіазмі при підтримці своїх прихильників. І це не дивлячись, на те що стрічка були про улюблену “гордість” країни рад – Другу світову війну.

Культовий фільм “В бій ідуть одні “старі”“ з кошторисом всього 325 тисяча карбованців, де Леонід Биков одночасно був і режисером, і виконувачем головної ролі. Саме тоді він зміг здійснити свою дитячу мрію і хоч на коротку мить в півтори години кіноплівки стати пілотом (в юності він навіть вступив до льотної школи, але за місяць був відрахований з-за свого низького зросту в 163см). Сценарист, на знімальному майданчику командир ескадрильї Титаренко, а поза блиску софітів весь час стурбований голова картини – шалене фізичне і моральне навантаження, тим більше що за так вкрай необхідними для зйомок літаками довелося їхати в столицю на уклін до маршала Покришкіна при тихому саботажі знімального процесу директорами картини, яких за нетривалий час змінилось аж троє.

Після прочитання сценарію майбутнього кіношедевру тричі Герой радянського союзу віддав кіностудії Довженка п’ять спортивно-пілотажних літаків (в тому числі чехословацький Z-326, що в стрічці імітував німецький Мессершмітт). Сам сюжет автор збирав по крупицях офіційних документів, спогадів очевидців та самих учасників тих “гарячих” часів. Так реально існували і “співаюча ескадрилья” (мала свій хор і два літаки від Леоніда Утьосова), і всі ті головні герої (“Маестро”, “Вано”, “Смаглявка”, “Коник”, Зоя), і події (повернення на коні після збиття літака, малюнок нотного стану на фюзеляжі, виявлення замаскованих під стоги сіна танки, кохання)… Мабуть саме це і стало запорукою любові глядачів.

Шалений успіх стрічки (тільки за до кінця року, а світ вона побачила 12 серпня 1974-ого її подивились 44 300 тис. глядачів) не очікували ані сам сценарист-режисер-актор, ані Держкіно, яке взагалі хотіло її залишити на пильних поличках своїх архівів, так і не показавши широкій публіці. Лише втручання бойових офіцерів, зокрема головнокомандувача ВПС Кутахова та того самого знаменитого Покришкіна врятували В бій ідуть одні “старі” від забуття.

Аншлаг в кінотеатрах, перша премія на кінофестивалі в Баку, плюс економія на зйомках п’ятдесяти шести тисяч карбованців, за что в результаті Леонід Биков отримав лише премію в двісті карбованців та звання “режисер-постановник 1-ї категорії”. За цим все. І лише народна любов підтримали його життєві сили для продовження творчої кар’єри, які радянська держава крапля за краплею вичавлювала з українського майстра.

19-12-2019 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.