Вони боролися за незалежну Україну на два фронти – проти московитів та фашистів, за що їх зненавиділи і ті, і інші. Саме за це очільника їхнього руху, Степана Бандеру, особистим наказом Гітлера було заарештовано вже через тринадцять днів після початку активної фази Другої світової (5 липня 1941 року), де він провів три з лишком років в німецьких катівнях. Вони ще десятиліття після закінчення війни успішно воювали проти регулярних частин червоної армії на всій території України. І зараз вони продовжують боронити рідну землю від російських терористів на Донбасі. Вони — українські націоналісти, страшний сон імперської Москви.
Коли імперія Романових змінила свою назву на радянський союз при збереженні тоталітарних правил існування із каральним підгрунтям силовиків, повальна насильницька русифікація крок за кроком почала захльостувати Східну Україну, усвідомлення направленості більшовицької політики на знищення національної самоідентифікації привело до ідеї збройного опору системі десятки тисяч патріотів, яких не зміг знищити навіть влаштований сталінським режимом штучний голодомор 1932 — 1933 років. Створення місцевих осередків українського визвольного руху було лише питанням часу.
Початок Другої світової війни, коли Німеччина окупувала Польщу, а Росія — Західну Україну став тим самим каталізатором, який підштовхнув українців до єднання проти агресорів. Осередки Організації українських націоналістів та Української повстанської армії діяли на території майже всіх східноукраїнських областей (найміцніший та чисельний центром лівобережжного підпілля був Дніпро), не дивлячись на періодичне викриття їхніх агентурних мереж та знищення членів німецькими нацистами та радянськими КДБістами. Проти рад боролися в тому числі і донбасо-бандерівці.
Причому на відміну від російських “красновців” та “власівців” з Російської визвольної армії, “бандерівці”, як українських націоналістів охрестила московська пропаганда, вели самостійну боротьбу за незалежність України з окупантами та ніколи не були пособниками німців, чому наочним прикладом служить відсутність представників ОУН та УПА на лаві підсудних Нюрнберзького процесу.
Після війни Сталін і його спадкоємці десятиліття безуспішно боролися з українським підпіллям. Регулярна червона армія і сотні каральних загонів, частина з яких була екіпірована у форму повстанців, щоб радянська пропаганда змогла приписати звірства більшовиків бійцям визвольного руху, вели негласні бої на всій території України. Саме тому Москва досі тримає військово-КДБіські архіви за сімома печатками під грифом “цілком таємно” і нікому не дає відновити історичну правду.
Цю ж тактику сімдесят років потому росіяни знов використали на Донбасі, коли московські загарбницькі війська в 2014 році знов атакували східні землі та окупували частину Донецької та Луганської областей — члени російсько-терористичних угруповань, перевдягнувшись у форму національної гвардії України, вели огонь по мирних мешканцях окупованих територій. Але в час сучасних технологій цьому лишилось десятки тисяч відео та фотофактів, тисячі живих свідків. Тому доказів в Гаагському трибуналі проти Москви буде достатньо.