Загадкова українська душа, яка весь час шукає абсолютного ідеалу в навколішньому світі, в близьких, своїх лідерах, та кожного разу, не знайшовши, у своєму розчаруванні впадає у крайнощі, щоб знов і знов замкнути це порочне коло, забуваючи просто жити, любити, радіти маленьким дрібницям… Наочним прикладом, і водночас винятком, цих одвічних метань є легенда народження села Середнього, що на Закарпатті.
Кажуть наші пращури довго блукаючи серед зачаровуючої краси захищених від всіх вітрів закарпатських долин все не як не могли визначитися з місцем розташування свого постійного поселення — одні казали, що то має бути висока важкодоступна для ворогів гора, інші наполягали на важливості прісних не пересихаючих джерелах, треті — вважали важливішою наявність великої кількості родючих земель навкруги для ведення господарства.
Суперечки тривали і тривали, а тимчасовий табір знімався, щоб переселитися на нове місце разом із великою кількістю худоби і майна. Старі і малі мали знов відправлятися в повну небезпек далеку дорогу, щоб в постійних турботах назавжди втрачати свої хвилини, години і дні щасливого буття. Це тривало доки голова роду не зібрав всіх поважних представників громади для остаточного вирішення питання.
Серед великого лугу розсілися русіни, і не було між ними злагоди. Для вибагливої української душі на Закарпатті виявилось забагато гарних куточків, в яких можна було б оселитися назавжди, і замало, щоб задовольняти всім вимогам. Година за годиною проходило віче, сонце піднялось до зеніту і почало хилитися на захід, а рішення все не було, хоча в решті-решт визначилися три найголовніші місця-претенденти на цю почесну роль.
Тоді голова вирішив прийняти мудре рішення задля запобігання подальшому розбрату в громаді, бо чим далі, тим гучніше ставали промови та непримиреннішими опоненти. Він запропонував елегантне в своїй простоті рішення – з’єднати всі ці найкращі варіанти прямими лініями у прив’язці до місцевості, і на їхньому перетині (посередині) заснувати поселення. Так і було зроблено. Селище, що відповідало двом головним вимогам (родючі грунти та достаток питних джерел), отримало назву Середне.
Цей дивний вибір зумовив не зовсім звичайне для раннього Середньовіччя розташування населеного пункту — серед, хоч і прорізаної невеличкими річками, але рівнинної місцевості, що значно ускладнювало його оборону. Незаймано-чиста рівнина зробила важко виконуваними і дуже витратним завданням побудову оборонних споруд при обмеженості наявних будматеріалів і необхідності зведення житлових будинків. Тому захист обмежувався лише вежею-донжоном, що виконувала роль замку. Її залишки можна спостерігати на околиці і донині.