Чорні ворони українських степів. Їх боялися, їх поважали, їм вклонялися, за них молилися… Однаково червоні і білі їх ненавиділи за нескореність та прагнення волі для рідної України понад усе. Вони — легенда першої визвольної війни за незалежність ХХ століття. Напів-люди, напів-духи — чорні запорожці. Вони виступали своєрідним дивізіоном спецназу 2-го Запорізького полку Запорізької дивізії Збройних Сил Української Держави, яку оголосив після ліквідування Центральної Ради 29 квітня 1918 року гетьман Павло Скоропадський.
Їхній одяг був утотожненням їхньої віри та ідеї – такий самий чорний від каракулевих (старшина) чи смушкових (бійці) шапок з довгими шликами до хромових чоботів, як і їхній прапор із черепом, перехрещеними кістками та гаслом “Україна або смерть!” Цікава сама історія обрання саме цього кольору, що не мала під собою будь-якого історичного чи ідеологічного підґрунтя, лише сліпий випадок…
Тоді ще кінна сотня Петра Дяченка під Лозовою (Харківська залізниця) в грудні 1918-ого відбила у махновців п’ять залізничних вагонів, в двох з яких виявилося сукно. Тканину використали для пошиття уніформи для козаків загону: світло-сіру на черкески, а чорну – на жупани та штані. За роботу з кравцями розрахувалися цукром, що знаходився в трьох інших вагонах. Дуже впізнаваний образ доповнювала чисто козацька зачистка з довгим “оселедцем” (чуприною) на голеній голові, а також вуса.
Але не тільки яскравим виглядом чорні запорожці увійшли, а скоріше влетіли на сторінки української історії верхи на відмінних конях з розвиваючимися полами черкесок та довгими шликами — під час ІІ україно-російської війни на початку 1919-ого дивізіон єдиним виходив з “трикутника смерті” через румунську територію озброєним, а під час Першого зимового походу він став самим результативним і дисциплінованим підрозділом Дієвої армії УНР, не тільки з блиском виконуючи поставлені завдання, а й захоплюючи найбільшу кількість зброї та трофеїв ворога.
Вони продовжили свій похід за Україну до кінця польсько-російської війни в листопаді 1920-ого, весь час воюючи проти Москви і двічі будучи інтернованими, але склали зброю лише після остаточної поразки України, що захлинулася під навалою кровожерливого озброєного люмпена з півночі.