Цинічна відповідь недолугим московитам

Емський царський указ Олександра ІІ від 1876 рік і новий наступ московської влади на Україну з метою знищення національної самоідентифікації через заборону використовувати мову в церкві, книгодрукуванні, музиці, обмежившись лише побутовою сферою. На короткий термін черговий підступний крок від “братушек” дезорганізував рух супротиву російський окупації, але не повністю та не надовго. Свідома частина суспільства тільки ще міцніше об’єдналася перед новою загрозою — українська боротьба тривала. Кмітливі українці, якщо заборонили голос та письмо, швидко оговталися і знайшли свій спосіб відповіді варварам з Мокшанських боліт, причому на самому найвищому рівні у самій цинічній формі.

Ілля Ріпин, якого московити весь час завзято називають росіянином під прізвищем Репин, до кінця життя підписувався своїм справжнім українським ім’ям через транслітну в сучасній мові “і”. А як же ж могло бути інакше, коли він, народжений на харківській Чугуївщині в сім’ї спадкових козаків чугуївського полку, все життя із своїми українськими друзями, зокрема Дмитром Яворницьким, переписувався виключно українською (доказові письма і зараз зберігаються в музейних архівах).

Його слушною та влучною відповіддю став грандіозний задум — картина “Запорожці”, датовану тим самим 1876-им. Хоча реально Ілля Ріпин малював її більше десятиліття, ретельно підбираючи модель до кожного образу — майже всі вони мали українське козацьке коріння, хоча не всі знали, що їх увічнять у нетлінному шедеврі майстра пензля та цинічної іронії. Причому головним помічником-консультантом художника виступав завзятий український історик та етнограф Дмитро Іванович Яворницький (сам зображений в ролі писаря), забезпечуючи його необхідними артефактам зі своєї величезної колекції та знайомлячи з можливими претендентами на роль запоріжців.

Так отамана Сірка з люлькою в руці змальовано з командувача Київського округу генерала Драгомирова з сумського роду козака Матвія Моцкевича, козаком у чорній шапці був Василь Тарнавський — відомий меценат та покровитель Тараса Шевченка, сивим козаком у білій шапці в житті представляв земляк художника з Чугуєвщини, професор столичної консерваторії, складач збірок українських пісень Олександр Рубець, а визираюче з-за нього худорляве обличчя насправді належало солісту Маріїнки Федіру Гнатовичу Стравинському родом з волинського Устілугу, огрядний же велетень з пов’язкою на голові — то віддяка Ріпина за свій портрет одеському художникові Миколі Кузнецову.

Дві постаті “Козаків” заслуговують на окрему увагу — персона у червоній шапці з вусом за вухом, прототипом якої послужив польський художник Іван Цяунглинський, та молодика у береті в веселим прижмуром, намальованого Ріпиним зі студента кримського татарина — представники двох інших поневолених Московією народів.

Але найцікавішими являються історії появлення двох інших персонажів на полотні, правда перший зображений зі спини, але його розкішна лисина є одним з головних акцентів, і написана вона була без його згоди господаря, предводителя дворянства Катеринославської губернії графа Алексєєва під час його роздивляння нумізматичної колекції Яворницького у маєтку Олександра Поля (Ріпин в той час ховався на антресолях та робив замальовки). Саме через це стався скандал і на копії, що зберігається в Харківському музеї, його замінила постать у жовтій шапці. Хоча в решті-решт Алексєєв, що сам був з дніпровців, Яворницького не тільки пробачив, а ще й сховав від політичних переслідувань Москви у Самарканді.

Інший — бурсак, в житті полтавський художник Порфірій Мартинович, гіпсова маска якого лишилися в столичному інституті, який він кинув через хворобу, по його навчанні. Щира та трошки хитра посмішка результату інститутської художньої практики так зачарувала митця, що обличчя її володаря, котрий потім перетворився на найбільш знаного та цитованого експерта українського фольклору, з’явилося на нетлінному полотні.

Загалом можна зробити висновок, що веселі українські козаки за допомогою кримського татарина та поляка пишуть письмо-відповідь зовсім не “кримському султану”, як стверджує московська пропаганда, а саме царю імперії двоголового орла, який посягнув на душу українського народу – мову. А головна іронія, що не знаючи про прихований зміст картини, її придбав син гнобителя — імператор Олександр ІІІ. Глузливий лист козаків дійшов таки до адресата.

20-02-2020 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.