В ті давні часи, коли на українській землі ще не біло зброї масового розважального ураження під назвою телебачення та інтернет, розваги для дітей та дорослих були обумовлені розвитком фізичних та розумових здібностей персоналії, а їхні правила шліфувалися до ідеалу століттями В першу чергу направлені вони були в на виявлення сили, кмітливості, уваги, майстерності учасників та побудовані на дусі суперництва в одвічній жазі до лідерства. Світле свято Великодня від часів хрещення Русі-України вважалося одним з найбільш шановних, котре також символізувало собою початок справжньої, а не календарної весни з її теплом та початком нового життєвого циклу тому, тому традиційних розваг для нього було придумано вдосталь.
Звичайно ж головним теренами для змагання господинь були традиційні великодні страви — паска та крашанки (писанки). Рецепти пасок найбільших, найсмачніших, найм’якіших і найкрасивіших старанно зберігалися в сім’ї протягом багатьох поколінь і передавали від матері до доньки. Коли вся велика сім’я збиралася за святковим столом після свячення в церкві, то перш за все смакували великодній хліб кожної господині, а пізніше йшли селом чи містом, щоб після привітання обмінятися пасочками з друзями, знайомими, далекими родичами та подружками. Така соціальна активність мала свої наслідки — випікали пасочки у величезній кількості.
Крашанки (однокольорові пофарбовані яйця) або писанки (розмальовані), що символізували камінь з Гробу Господня, вважалися другою важливою великоднею стравою. З нею було пов’язано чимало забав та ігор, які починалися ще за святковим столом з “цокання” — кожний член сім’ї обирав собі крашанку за смаком з загального блюда, а потім всі один з одним цокалися гострим їхнім крайцем, учасник із розбитим яйцем вибував із змагання. Битва тримає доки в руках лишиться останнє ціле, яке не їли, а зберігали до наступного Великодня для здоров’я всієї родини.
Причому для дітей була окрема забавка – квест з пошуку яєць, які гостинні господарі ховали не тільки у всіх потаємних закутках будинку, а й на подвір’ї, в саду, городі, на горищі, завдання — знайти якомога більшу їх кількість. Грати в неї було можна як поодинці, так і командами, знайдені писанки вважалися трофеями та відправлялися із знайшовшим додому (або загальна знайдена кількість порівну ділилася на всіх учасників команди). Окремо було передбачено втішний приз-яєчко для тих, кому не поталанило (зазвичай то були найменьша малеча).
А ще дітлахів розважали грою в нескладні ігри накшталт “чотири шапки”, за правилами якої яйце ховалося під однією з шапок поки дитина заплющувала чи закривала руками оченята, а потім – мала вгадати під якою саме шапкою знаходиться подарунок, або “відгадайки” — дорослий ховав обидві руки за спиною, тримаючи в одній з них писанку, і малюк повинен був відгадати в якій саме, тоді отримував її в якості винагороди.
Після застілля господині наводили лад у хатах та відпочивали від великих клопотів Страсного (Білого) тижня за графинчиком наливки, а підігріті святкуванням чоловіки шукали більш активного завершення дня на відкритому повітрі. Тому їхньою головною розвагою ставала гра з катання яєць, хоча в різних регіонах України її правила і відрізнялися.
Так за першою версією катали “по доріжці” — на рівній землі вистилався килим або доріжка, на дальньому боці якої викладалися призи (солодощі, крашанки чи якісь невеличкі дрібнички). Учасники гри по черзі катали принесені із собою крашанки, намагаючись з протилежного від призів боку влучити в один з них. Якщо учасника чекав успіх і його яйце зачіпало якісь трофей, останній переходив до нього, а невдахи – втрачали свій снаряд катання, який лишався на полі та сам ставав трофеєм.
За іншою версією цієї гри без призів на траву (землю чи пісок) клали дві писанки поруч, відміряли певну відстань та учасники катали своє яйце так, щоб воно одним влучним ударом розштовхало два призові в різні боки. Переможець забирав всі яйця, а невдаха — втрачав свою крашанку. А ще можна було катати яйця на дальність — чиє подолає більшу відстань, той забирає знаряддя переможених учасників.