Народ існує доки існує його мова — цей постулат добре засвоїли в Московії, яка в своїй одвічній імперській хворобі століття за століттям продовжує намагатися знищити Україну, щоб повністю привласнити собі її історію та досягнення. Не може ж “велікай” росіянин пишатися пращурами-неосвіченими вихідцями з мокшанських боліт, які жили на рівні первісних людей, поїдаючи кору дерев та коріння тоді, коли Київська Русь не тільки мала вже власну писемність, а і дипломатичні відносини з усіма країнами Європи в якості повноцінного та рівноправного члена останньої.
Татаро-монгольська пошесть з-за мочанських (етимологія слова Москва) драговин почала свій хрестовий похід проти українства фактично ще в 1241 році, коли навалою були розорені майже всі міста та села країни на чолі із стольним градом Києвом, а населення скоротилося на чверть. Недарма ж їхній “святий-герой” Олександр Невський носив шолом з написами арабською підданого орди, а Московський улус був у складі та платив данину Золотій Орді, згодом Кримському ханству аж до 1721-ого (майже п’ятсот років).
“Геніальний” московський царьок Петро І вирішив виправити непривабливу історію московського рабства за допомогою фальсифікації — Московію перейменували Росією в наманні привласнити історію Київської Русі зігравши на співзвучанні, а в 1720-ому ним була введена заборона на друк літератури українською, як основного джерела правдивої інформації.
З посиленням московитів на українській землі каральна влада вдалася до більш жорстких заходів — в 1769-ому вийшов царський наказ про вилучення у населення давніх церковно-слов’янських книг, бо всі вони були писані українською, що підривало нову фальшиву теорію походження їхньої країни. В рамках цієї ж боротьби шістьма роками пізніше за наказом чергової правительки була знищена Запорізька Січ як озброєний осередок української волі, а з ним зачинені всі українські школи при козацьких полкових канцеляріях.
Новий наступ на українську мову почався з царюванням Олександра ІІ, коли поразка московитів в Кримській війні сколихнуло українське суспільство, пробудивши надію на волю. Хоча як розважливий стратег він спочатку знизив градус народного обурення за допомогою відміни кріпосного права, але без надання землі селянам — в 1862-ому закриті всі українські недільні школи, за рік — видано наказ міністра внутрішніх справ Валуєва про заборону друку книжок українською.
Цього виявилося замало — в 1875 році він же ж видав Емський наказ, в якому сфера використання української мови обмежувалася суто побутом при державній забороні на друк і ввезення з-за кордону книжок, нот для пісень, використання її в церкві. Тотальний наступ, який доповнився в 1884-ому закриттям всіх українських театрів, мав на меті повне викоренення національної самоідентифікації нації.
Його нащадок, останній коронований цар Московії, намагався довести задум батька до кінця — в 1908-ому уряд Миколи ІІ визнав всю культурно-просвітницьку діяльність українською шкідливою і не помилився… Послаблення імперії, пов’язане з її черговим намаганням доказати Європі свою силу розв’язанням Першої світової війни, і Україна проголосила свою незалежність.
Але скажена московська орда при підтримці місцевих “гнид” втопила українські землі в крові і знов окупувала їх вже під червоними стягами та швидко перейняла стратегію царської охранки, поставивши на чільне місце ціль розділення, знищення та асиміляцію українців. Першим етапом на путі до цього став штучно створений Голодомор, під час якого померли по різним оцінкам до чотирьох мільйонів українців і ще шість мільйонів не народилися. Так радянська влада звільнила будинки для переселення із своїх терен мільйонів мокшан.
А потім буде Друга світова війна 1939 — 1941 років і розпорядження “великого стратега” Жукова не озброювати та не видавати обмундирування українцям, бо “чим більше їх потоне в Дніпрі, тім менше після закінчення бойових дій прийдеться відправляти до сибірських концтаборів”. В тій війні втрати нації перевищили десть мільйонів чоловік.
З приходом хрущовської “відлиги” ситуація перейшла в більш мирне русло, але продовжила котитися по тих же рейках — на всіх теренах від Кубані до Закарпаття масово переводили всі навчальні заклади з української на російську мову навчання з обмеженням прав першої до додаткової та значним скороченням випуску літератури рідною мовою, а також поступовим зниженням її ролі у суспільстві.
Навіть після розвалу чергової московської імперії та поновлення незалежності України в 1991-ому Москва не полишила своїх планів, знов окупувавши в 2014-ому український Крим та частину Донецької та Луганської областей із повноціннім бойовими діями, під час яких мокшани знов вбивають українців на українській землі за рідну мову.