Австрійський герцог український патріот

Він народився в сім’ї, яка робила європейську політику ще в ХІІІ столітті з титулом імператорів Священної Римської імперії. Він сам носив титул австрійського ерцгерцога. Йому були відкриті всі шляхи після блискучої освіти та вивчення світу крізь призму власних подорожей… а увійшов в історію- як український патріот і один з головних претендентів на булаву в суперечці з Павлом Скоропадським (хоча сам Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький ніколи особисто не підтверджував свої види на владу).

З шестирічного віку він разом із батьком та братами подорожував світом: Адріатика, а згодом Європа, Афріка, Америка, Азія та навіть Австралія з їхніми такими різними мовами, віруваннями, традиціями та кухнею подарували хлопцеві всебічний погляд на речі, якого він не зміг би отримати сидячи лише за шкільною партою реального училища Відня.

Надзвичайності, як для нащадка імператорської родини, в долі сімнадцятирічного юнака почалися ще з його вступом разом із братом Лео до найдавнішого в світі військового навчального закладу, Терезіанської військової академії, для отримання звання, яке зазвичай юнакам їхнього сану присвоювалося автоматично.

Перша світова війна розпочалася тоді, коли за законом Вільгельм Франц ще не міг вважатися повнолітнім (члени родини чоловічої статі лише з 21 року могли обіймати посади в австрійському уряді), ну що ж — йому довелося швидко подорослішати і вже в 1915 році відправитися на фронт лейтенантом уланів 13-ого полку. Це призначення стало доленосним, бо полк, де ерцгерцог почував себе як вдома, був сформований майже повністю з українців Золочівського повіту. Доброзичливий, відкритий характер товаришів по службі настільки вразили юного нащадка римських імператорів, що він почав цікавитися Україною, завдяки сану налагодивши контакти з очільниками визвольного руху Євгеном Петрушевичем, Костем Левицьким, Миколою Васильком, студіюючи твори Шевченка, Грушевського, Франка та Ходкевича.

Він настільки перейнявся українською культурою, що залюбки почав вдягати подаровану одним із товаришів-золочівців вишиванку та ідентифікувати себе українцем, заохочуючи до цього своїх підлеглих: “коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть сміло це робити”. Це подарувало йому в патріотичних колах друге ім’я — Василь Вишиваний.

Брест-Литовська мирна угода 3 березня 1918 року відкрила кордони Західної України для австрійсько-німецьких союзників, а для Вільгельма фон Габсбург перетворилося на курортний відпочинок в спекотні дні на таких багатих своїми літніми дарами Херсонщині та Придніпров’ї. А далі, зі зміною кольорів на осінні, – була чарівна Буковина з її містом-казкою Чернівцями та повалення Гетьманату, що спонукало ерц-герцога до налагодження контактів з Українською народною республікою.

Так на наприкінці 1918 року вже в званні полковника армії УНР Василь Вишиваний почав співпрацювати з Директорією. Найбільш плідною вважається його робота головою відділу закордонних зв’язків Головного Управління Генерального Штабу УНР, створення військово-навчальних закладів України та налагодження контактів із західними партнерами в 1919-ому.

Але вся віра в успіх починання і українське патріотичне світогляд похитнулися після підписання Петлюрою Варшавської угоди по здачі Західної Галичини та п’яти повітів Волині 21 квітня 1920 року Польській республіці. На цьому тлі загострився його конфлікт із батьком, архікнязем Карлом Стефаном Габсбургом, який повністю підтримав угоду бо мріяв про польську корону. Наслідком стала еміграція Вільгельм Франц до Австрії, де він брав активну участь на чолі Українського національного вільнокозацького товариства з виданням патріотичних віршів, а після Другої світової війни радянські каральні органи фактично позбавили його життя в катівнях Лук’янівської тюрми (18 серпня 1948 року).

04-03-2020 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.