Войовнича Слава

Коли вона народжувалась на землі буйствувала справжня фантасмагорія — літали блискавки, гримів грім, вітер гнув дерева до землі, що віщувало народження великої богині, яка стане праматір’ю всіх слов’ян, їх покровителькою та натхненницею на тисячоліття вперед. Прекрасна жінка-птах (її ще зображають із здійнятими до небес руками) з величезною кількістю імен (Слава, Магура, Перуниця, Єдина, Блискавка, Птаха) і однією войовничою душею, бо в цьому грішному світі з давніх-давен все починається і закінчується брязкотом металу в боротьбі за волю рідної землі.

Вона була дружиною (за іншою версією улюбленою донькою) самого головного бога Перуна, під пильним оком котрого Київська держава русинів-воїнів народилася і щасливо існувала протягом століть. В золотих обладунках із оголеним мечем в руці Слава водночас була і головною рушійною силою палкої битви, гучною закличною піснею надихаючи воїнів до бою, а блиском вселяючи впевненість у перемозі в їхні серця, і сестрою милосердя, яка омивала рани, останнім поцілунком та ковтком живої води із свого золотого кубку відправляючи души полеглих у Вирій до райського саду блаженства.

Українські воїни боготворили за її наснагу в бою та безстрашність перед обличчям смерті, які приходили із першими промінцями зорі, а жінки вклонялися до землі як головній берегині роду (вважається, що цей образ пізніше трансформувався в Богородицю, але з менш войовничими рисами). Це втілення істини, на якій базується суть самого буття — народження та смерть у вічному двобої, а життя як коротка мить між двома цими крайніми точками в боротьбі за світло та істину в утотожненні слов’янської Птахи.

Недарма ж всі битви минулого починалися з першими променями сонця, що були передвісниками перемоги добра над злом, вранішніми співами птахів, які були голосом небес із закликом до бою за волю рідної України-Русі від будь-яких ворогів. Людині притаманна слабкість перед обличчям реального загрози смерті (або сучасним науковим язиком “спрацьовує інстинкт самозбереження”), тому символ жінки-воїтельки Слави надихав чоловіків переступити через свій первозданний страх останньої земної миті в ім’я вищих цілей. Саме тому присвячені їй пісні були своєрідною молитвою, а бойове шикування у вигляді птаха та щити краплеподібної (складене пташине крило) форми українських воїнів — психологічним захистом перед лицем смертельної небезпеки.

Крім того, за Берегинею народний поголос закріплював функцію попередження про загрози та лихо, що насувалися на Русь,. Тільки знаки її не всім було дано роздивитися, розчути серед гоміну будення — зграї горобців (до невдалих подорожей), горбуни (до важкої хвороби), все валиться з рук (до невдач у справах), гинуть квіти (рідні потребують захисту). Покоління пращурів винайшли свою систему попередження та тотемного захисту з урахуванням попереджувальних знаків Птахи, тому врятуватися від всіх пророкованих негараздів було доволі легко — просто взяти потрібний предмет-тотем із собою, виходячи з хати.

На сторінках українського фольклору Слава виступає в якості жар-птиці, про яку складено чимало казок та легенд на знак подяки за вогонь фізичний, який зігріває тіло, і метафоричний, що живить душу надією в прийдешньому дні, не дивлячись на жахливі умови сьогодення та розпач зневіри. Тому і після хрещення Русі-України вона лишилася в народних думках вже як персонаж міфів на межі реальності до тепер.

14-03-2020 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.