Добрий Шубін

На світі є багато такого що сучасна наука пояснити поки не може, і відкидати чи приймати на віру щось надзвичайне людина вирішує самостійно з огляду на свій рівень розумового розвитку та самостійності судження. При цьому людина перед обличчям непізнаного стає дуже віруючою та забобонною одночасно, бо природній страх та інстинкт самозбереження задіюють несвідоме. В такі моменти уява грає в злі жарти, перетворюючи незначні природні явища на жахаючу дійсність, і кожен вирішує вірити в потойбічне чи ні серед суцільної темряви підземного світу шахт.

В давнину, коли на Донбас прийшли перші гірники та шахти наприкінці XIX століття тільки починали відлік свого існування, ця робота, яка і зараз не з безпечних, була смертельно ризикованою. А найнебезпечнішою серед переліку шахтних професій був газопал — перший, хто спускався у вибій, щоб перевірити за відсутності інших засобів наявність смертельно небезпечного метану (отруйного вибухонебезпечного газу без запаху). Вірогідність повернутися живим з чорної прірви виробки була дуже не високою, тому зазвичай її доручали засудженим на смерть.

Газопал одягав вивернутий хутром назовні кожух, на плече саджав канарку і починався його, можливо останній, шлях до шахтного небуття. Якщо канарейка помирала — це означало, що в шахті є виток метану. А далі дії першопрохідця були такими — він накидав кожух с хутром назовні на голову, запалював сірника і намагався добігти до ствола, щоб врятуватися. У випадку невеликої кількості метану вовна ледь опалювалась та смертник ще раз міг побачити білий світ та ковтнути свіжого повітря до наступного разу, а якщо об’єм накопиченого газу був зависоким — лунав вибух і смертельний вирок приводився в дію.

Досвідчені газопали були на вагу золота, бо похвалитися цим могли одиниці – мати шосте почуття шахтної небезпеки – навчитися цьому ремеслу було не можливо, лише природній дар.

Народні перекази зберегли легенду про одного такого газопала, який багато разів спускався в шахту і кожного разу повертався живим і не ушкодженим, обходячи всі небезпечні місця, не дивлячись – помирала канарка чи ні. Його слава серед гірників стала на стільки міцною, що інших його братів за професією почала гризти змія заздрощів. І чим більше разів той легендарний газопал повертався із шахти цілим-ціленьким, тим більше недругів бажали йому смерті.

Одного разу артіль самопалів заморилася чекати милости небес, вирішивши взяти долю в свої руки та фізично знищити об’єкт своєї ненависті. Вони влаштували потужний штучний вибух, коли Шубін (як його називали за вид одягу, який він одягав на робоче завдання) був у одному з штреків. Тіло бідолахи так і не знайшли, і з того часу донбаські шахтарі свято вірять, що він перетворився на доброго духа-охоронця.

Це саме Добрий Шубін попереджає про небезпеку обвалу чи витіку метану лагідним погладжуванням по нозі, дмуханням у вухо чи смиканням за рукав, а часом коли він лютує, то в гірничих підземеллях чутно його жахливий вий та скреготання зубами. Мабуть щоб задобрити володаря підземного царства в соляних шахтах Соледару вирізали його образ з білого золота Донбасу. І тут же з’явилась легенда, що треба потерти великий круглий ніс соляного гнома, щоб мати міцне здоров’я, руки — щоб отримати багато грошей і черевики для чисельних та цікавих подорожей.

17-03-2020 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.