Спори де в церкві закінчується віра і починаються меркантильні інтереси у всі часи лишалися актуальним, адже конфесія можновладців забезпечувала підтримку своєї віри на всі рівнях та безтурботне життя її служителів. І хоча з давніхдавен світська влада намагалася декларувати свою дистанційність від церкви, але весь час йшла з нею пліч-о-пліч, тому що вони – боки однієї медалі на ім’я державність, які забезпечували повний контроль над умами та серцями її громадян.
Не дивно, що з поступовим опануванням українських земель польська влада спочатку лагідно, а потім все наполегливіше намагалася латинізувати місцеве населення, особливо його представників з авторитетних православних заможних слов’янських родів, задля забезпечення міцності своєї влади на підконтрольних територіях. Одним із яскравих прикладів цього стала історія Івана IV Івановича Заславського з давнього роду поборників православ’я Острозьких.
Історичні перекази доповідають, що одного разу князеві наснився страшний сон — буцімто якийсь татарин полонив його, повалив на землю, щільно зв’язавши по руках та ногах. Прокинувся вразливий Іван весь липкий від холодного поту страху, який все не як не хотів зникати навіть з першими променями світанку. Мабуть, те нічне ведіння було яскравим та над реальним, бо своїми думками княжич раз-у-раз повертався до нього, вбачаючи в ньому пророцтво. Про це одразу стало відомо всім його близьким, а значить і величезному штату обслуги заможного будинку.
Чи випадково, чи ні на другий день після того сну в палати Заславських завітав єзуїтський священник Каспер Ногай. Шановного гостя Іван Іванович запросив до свого столу, щоб за цікавою бесідою скоротати довгі післяобідні години. Хитрий та освідчений монах ловко перевів спілкування в релігійне русло, і між співрозмовниками почалася запекла суперечка “католицизм проти православ’я”, в якій світському вкрай не вистачало досвіду теологічних диспутів.
Крок за кроком князь здавав свої позиції більш досвідченому суперникові, який майстерно трощив всі його невмілі спроби захисту віри пращурів. Нарешті надвечір Іван признав свою поразку і переваги латинства, доречно пригадавши той самий пророцький сон. А Каспер Ногай, буцімто тільки-но про це почувши, розповів йому свою історію — народжений татарином ще маленьким хлопчиськом він потрапив в полон, був хрещений, прийняв монаший постриг братів-ієзуїтів… тому нічні видіння він назвав пророцтвом і Божим благословінням на перехрещення Івана в латинського Яна.
Сам князь був на стільки приголомшений всією цією історією, що невдовзі прийняв католицизм разом із дружиною Олександрою Санггушко та всією родиною. Причому для латинської віри це відкрило нове вікно можливостей на Заславській землі — так вже в 1599-ому в родовому гнізді новоспечений адепт заклав мурований фарний костел з фундуванням його подальшого існування, а чотири роки потому в тому ж Заславлі на його ж кошти почав зводитися кляштор на честь святого Михайла. Далі настала черга появлення княжими зусиллями римських святинь по всіх його маєтностях.
Хоча деякі релігійні вагання в серці Івана-Януша все ж таки лишилися, а з часом і посилилися разом із каяттям, коли до його ока впадало все більше несправедливостей вчиняємих під прапором уніатської та римської католицької церков — 27 березня 1607 року він першим підписав заклик до Варшаського сейму про заборону Унії, відновлення православної церкви в первинному вигляді, повернення їй відібраних прав та маєтностей, хоча так і помер офіційно будучи католиком.