Традиційне гуцульське жіноче вбрання

Довгий шлях до краси починався зовсім не в затишній оселі гуцульської майстрині, а там – серед гірських долин, де росли коноплі серед дощів і теплих сонячних променів. Потім довгі зелені стеблині ще треба було зібрати, вимочити, стіпати, спрясти, змотати, прозолити, поснувати, виткати, відбілити… Лише коли тканина готова, можна приступати до шиття головної складової будь-якого традиційного українського вбрання – сорочки.

Ушиванки (довгі з утеплювальною підшивкою в нижній частині) та вишиванки (короткі) сорочки на Гуцульщині шилися з двох полотнищ домотканої конопляної тканини, які утворювали стан. До нього перпендикулярно вшивалися суцільні рукави, збирані вишивкою на манжеті та у верхній частині разом із плечовою частиною стану, що утворювало контур горловини. Для вишивання хрестиком або низанкою використовували однокольорові або поліхромний набір вовняних чи конопляних ниток білого, чорного, червоного, зеленого та жовтого кольорів.

Пізніше (десь у XIX столітті) на зміну класичному крою прийшла так звана “волоська” вишиванка, яка також поширилася на Закарпатті, Буковині, Наддніпрянщині – спинка і поличка складалися кожна з трьох частин (бічні клинця-півполки кроїлися єдиною деталлю для передньої та задньої частини) плюс цільнокроїний рукав і мала характерний квадратний викот. До верху середньої частини полички та спинки пришивали окремий складений вдвоє прямокутник завширшки 4 – 6см збираний вишивкою (задній просто збираний), який служив своєрідним комірцем, що і надавало горловині ту саму квадратну форму. Також вишиті буфи прикрашали верхню третину рукава з переходом на поличку (уставки) та збирали рукав на манжет (дудик) із залишанням 3 – 4см у вигляді оборки з обробленим краєм. В якості тканини для святкової вибирали тонку вовну, а щоденної (репехи) – конопляне полотно.

Другою невід’ємною деталлю жіночого гардеробу була спідниця (“запаска”, “плата”, “димка”, “андарак”), яку також носили на Поліссі. Вона складалася з цільного полотна з єдиним бічним швом та пришитого до верхнього краю дуже довгого поясу, що обмотувався навколо стану декілька разів і зав’язувався попереду. Після широкого розповсюдження результатів технічної революції XIX століття і появи у вільному доступі тканин (ситцю, шовку, велюру, сіркасу), мода дещо змінилася – спідниця стала в складку (плата на ракоту). У святкові дні під запаску одягали білу вихідну нижню спідницю (фартух, торова) з мереживом (чіпком) по нижньому краю, який неодмінно мав виглядати з-під верхньої. По буднях, щоб не замазати поверх плата одягали приплат (фартух) – густо збираний поверху шмат тканини з прикрасою у дві стрічки та дві поперечні склади понизку (рідко по контуру оторочений по краю атласною стрічкою в складку – “фодрочка”) на поясі зв’язуваному позаду.

Поверх вишиванок молоді жінки носили блузики (кофтини з довгим чи коротким рукавом на манжеті чи без) довжиною до талії, або довша за неї на 10-15см, а літні жінки та дівчата – короткі жилети до талії (“лейблики”). Жилети шили з оксамиту зеленого чи чорного кольору із круглим викатом, застібалися вони на шість ґудзиків або гачків (гапликів), а оздоблювалися червоною або білою стрічкою-“кривулькою” по проймах та контуру краю.

Взимку жилетки заміняли хутряні кожушки (вони самі, тільки тепліші і з комірцем-стійкою). З хутра кроїлися всі три частини, потім їх зтягували вовняними нитками, далі йшла черга симетричних прикрас: сап’янових чи суконними стрічок, листочків та квіточок коричневого чи вишневого кольору, металевих кільців (пістонів) та нитяних китиць, вишивки гладдю вовняними чи гарасовими нитками, при цьому всі деталі обшивалися по контуру чорним шнурочком.

Крім того гуцулки носили суконні куртки-“лейбани”, які за фасоном повторювали кожушки але мали цільнокроєні рукави. Прикрашали їх по полах вузькими стрічками сукна (клапани) з обшивкою по контуру чорним шнурочком та нитяними китицями, вишитим геометричним орнаментом та дрібними колечками (очка).

Існував також такий різновид жіночого верхнього одягу як куртка-кобата довжиною нижче талії з вовняної тканини в клітину білого, сірого чи чорного кольору з доданням кольорових ниток. Вона кроїлася з шести частин, мала довгий рукав на манжеті з ґудзиком, пояс, відкритий комір, клапани на кишенях. Із прикрас – чорна оторочка на манжетах та клапанах.

З взуття гуцульські жінки віддавали перевагу шкіряним постолам чи чоботям, характерною особливістю яких був загнутий доверху носок та заокруглена п’ятка. Пізніше до побуту увійшли топанки (підошва, носок та п’ята на шнурочку) чорної чи коричневої хромової шкіри, прикрашали які відстрочкою чи вирізанням орнаменту. На невеличкому підборі вони були підбиті дерев’яними цвяхами, а пізніше для подовження використання – їх почали прошивали змоченими в олії нитками.

05-05-2020 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.