Одним з аргументів одвічного московського наративу про “один народ”, який та поколіннями намагається проштовхнути в мізки звичайного обивателя, виступає знаменита Переяслівська рада. Головною передумовою її скликання стала стала успішна на початковому етапі боротьба українців під приводом Богдана Хмельницького за свою незалежність на власній землі від поляків, які використали політичний союз з Литвою від 1569 року задля фактичного привласнення всіх цих земель.
Тактичні перемоги військові операції обмеженою кількістю козацьких загонів при підтримці ненавчених селян, які брали більше кількістю ніж якістю, здебільшого пояснювалися ефектом неочікуваності. Тому перелом у протистоянні на користь професійної добре збройної, екіпірованої, організованої та оплаченої польської армії був лише питанням часу – для врятування ситуації треба було шукати нових союзників у боротьбі з сильним ворогом.
Одвічні козачі найзліші друзі – найкращі вороги, кримські татари, в цій ситуації, вбачаючи для себе загрозу в існуванні сильної та незалежної України, в котрий раз зрадили “вічному” союзницькому договору. Із сходу підтримки шукати можна було шукати у слабкої Московії, яка ще платила данину кримському хану-правонаступнику Золотої Орди, але вже виступала самостійною одиницею.
Військова рада була зкликана гетьманом Хмельницьким 8 січня 1654 року. Документів стосовно ходу самої наради та її рішення ніхто з дослідників в очі не бачив (ні раніше, ні зараз), про що подбала царська влада, голослівно стверджуючи, що на ній була прийнята ухвала про возз’єднання Московії та України. Не дивлячись на століття фальсифікації, лжі, крадіжок більш-менш схожій документ, на якім власне ґрунтується вся московська історія, так і не був наданий світові.
Так, до Переяслівської ради було три письма гетьмана до Олексія Романова з пропозицією військового союзу, запевненнями в лояльності козаків до царя, візит до Москви, але нема жодної згадки про підданство чи його намір українського козацтва царю. Крім того одночасно подібні листи з такими самими проханнями по військову допомогу з упором на можливість претензій на трон Річи Посполитої летіли від Хмельницького до угорського правителя Дьєрдя ІІ Ракоці.
Цікаво що, московське духовенство, яке у всі часи дуло частиною керування цього утворення у всіх його іпостасях як чинник впливу на уми темного населення, ще 19 лютого 1651-ого (! за три роки до Переяслава) в односторонньому порядку на Земському соборі дає дозвіл Романову приєднати Гетьманщину (без її прохання та згоди).
Нова інформація, яка спростовує всі московські вигадки задля привласнення славетної історії Русі-України та спорідненості (навіть спорідненість мов з плином часу та планомірних дій східняків по знищенню української так і не перевалила за п’ятдесят відсотків), з’явилася вже в 2020 році – у Варшавському архіві істориком Тарасом Чухлібом було знайдене датоване 26 квітня 1656 року письмо від польського короля Ян ІІ Казимира до його посла при дворі Мегмеда IV Гірея Шомовському з наполегливим наказом донести до хана, що: “Гетьман Війська Запорозького хоче собі окрему державу з України зробити”. Виходячи з цього два роки після Переяслава не про яке возз’єднання Русі-України та Московії ніхто в Європі навіть не чув, і Богдан продовжував курс на самостійність і незалежність своєї країни всіма доступними засобами.