Кривавий кат- московський герой

Безпринципні та безжальні звірі, які за наказом готові знищити будь-кого, посередні особистості, щоб не дай Боже не перевершити чергового московського царька чи генсека (залежно від прапору над Кремлем) – тільки такі нелюди могли утриматися при владі при мовчазній згоді дрімучого народу, яким вони керують, обдираючи як липку від часів існування Московського каганату Золотої орди і до нині. Не був виключеннями улюбленець московського народу – маршал Жуков.

Чого варті лише його задокументовані фрази: “Солдат не шкодувати, баби ще народять” чи “Нахрена обмундировували і озброювати цих хохлів? Всі вони – зрадники! Чим більше в Дніпрі потопимо, тим менше доведеться в Сибір після війни засилати”, – яскрава характеристика кривавого ката радянської влади, що в Ленінграді з плакатів закликала: “Товариш! Вступай до лав народного ополчення. Гвинтівку здобудеш в бою” (тобіш іди з голими руками на танки і здобувай собі зброю), чи не так? Недарма ж заочі сталінського ката самі солдати називали “М’ясником”.

Звичайно здібності Жуков почав виказувати ще за довго, до того як став очільником армії червоних – ще в 1939-ому командувачем Першої армійської групи радянських військ в Монголії він вистрілом в потилицю без суду та слідству прибирав неугодних йому офіцерів московського резерву, що разом з ним приїхали на японський фронт, а на звільнене місце ставив наступного до найменшої його провини, а тоді знов – куля-призначення, і так по черзі.

Восени 1941 року на оборону столиці Московії були кинуті 179-тисячне ополчення з не обученних військовій справі вчителів, інженерів, вчених… доставлених під посиленим конвоєм з України. А 19 грудня того ж року проти німецьких танків-тигрів цей геній тактики послав три набрані з селян України та Кубані кінні дивізії, які за кілька годин були знищені вщент.

Повна безпорадність та малодушність радянського військового командування у всій красі також проявилися в призові прямо з-за шкільної парти п’ятнадцяти-шістнадцяти річних юнаків офіційно “до запасних частин військових округів”, а по факту – для використання їх у бойових операціях, в тому числі під Смоленськом. Саме тому з чоловічого населення радянської України 1926 року народження після війни в живих лишилося лише три відсотки.

А ще була війна з півтора патрони на одного бійця та одна гвинтівка на сорок чоловік згідно довідки ленінградської дивізії народного ополчення (не хитра математика – десять тисяч чоловік при виїзді на бойові позиції мали 245 гвинтівок та 13 600 патронів на всіх). Тому загалом під командуванням цього “великого” стратегу за компанію літо-осінь 1941 року армія втратила три сотні дивізій або п’ять мільйонів чоловік (третина з них – в перш три тижні).

Цей кривавий кат повергав навіть бувалих військових союзників, таких як Дуайт Эйзенхауер, в шок хизуваннями обставинами отримання своєї третьої зірки героя радянського союзу – Жуков економив час на розмінування території, віддавши наказ прогнати піхоту під автоматними дулами заградотрядів через мінні поля. Потім в кулуарах міжнародного майданчика переговорів були записані слова американського військового: “Мені навіть важко уявити, що могло б статися в нашій армії з генералом, якби йому спало на думку віддати подібний наказ”.

Дуже характерними для “маршала перемоги” була його поведінка під час форсування Дніпра народним ополченням (хоча назва не відповідала дійсності бо українці не бажали йти до лав радянської армії), коли він наказав не надавати обмундирування і йти вперед в чому прибули чи видати призовникам “трьохлінійки зразка 1891 року”, поставивши за їхніми спинами заградотряди з автоматичною зброєю в параноїдальних побоюваннях, що бійці відкриють вогонь по своїх та втечуть до німців.

Ще було багато всього… в тому числі безглуздий Мелітопольський наступ, коли висоти виснажені бійці штурмували доба за добою, карабкаючись по тілах своїх однополчан полеглих при попередніх атаках. Кожний шмат української землі був рясно зрощений кров’ю солдат, яких бездарний Жуков гнав в лобову атаку на смерть, не рахуючи а ні людей, а ні техніки (жодного бою він не виграв меншими силами). Загальні втрати України в тій розв’язаній Москвою та Берліном війні оцінюються приблизно в страшну цифру в чотирнадцять з половиною мільйонів людей, серед них військових – біля чотирьох мільйонів (дві треті від загальної кількості воюючих під червоним прапором).

09-05-2020 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.