Місто-ліс чи просто Олешки

Цю природну фортецю на лівому березі Дніпра недалеко від його гірла з давніх-давен людина використовувала для свого захисту від усіх негод матінки-природи та злих намірів ворогів свого роду, адже тут всього було вдосталь – серед хащоб водилося чимало всіляких тварин та птахів, річкові води кишіли різноманітною рибою, навкруги було вдосталь палива для вогнища, а мережа проток і каналів була на стільки складною, що знайти того, хто хотів серед них загубитися ставало майже неможливим завданням. Мабуть саме тому десь тут, згідно знахідок кам’яних ливарних форм, існували майстерні часів пізньої бронзи (десь початок І тис. до н.є.).

Один з стародавніх центрів волелюбного українського духу, про його існування згадував ще давньогрецький історик та географ Геродот в V столітті до нашої ери, як про густі плавневі ліси доволі різноманітні за своїм природним складом в заплаві Борисфену серед чисельних проток – за свідченнями археологічних досліджень тут росли і вузьколистяні (берези, осики, ясені), і широколисятні (дуб, граб, клен) дерева. Саме це визначило топонімічну ідентифікацію місцевості як “олешьє”, що на давньослов’янській означає “ліс”.

Саме так слов’яни і називали своє велике місто не одноразово згадане в давніх літописах. Фактично в Х – ХІІІ століттях Олешье, що розташовувалося на стратегічно недалекій відстані від суднохідного входу з Чорного моря в Дніпро до порогів, три століття виступало південним форпостом Київської Русі під пристойною личиною великого рибозаготовельного центру та перевалкового торжища, через який пролягав Великий шлях з Києва до Візантії та Придністров’я.

Зруйнування московськими військами Петра І старої Січи в 1709-ому не скорило волелюбного духу козацького лицарства, а плавневі ліси, які тоді були формально під владою Кримського ханства, з розкритими обіймами прийняли своїх синів, надавши їм прихисток від мокшансько-ординських варварів – з 1711 року тут існувала Олешківська Січ, яка вижила не дивлячись на Прутський трактат із його забороною торгувати із царськими землями.

Черговий тимчасовий союз з Портою протримався лише сімнадцять років, в 1728-ому серце козацької вольниці в плавневих лісах пало жертвою внутрікланової ханської боротьби за престол. Військо повернулося на Кам’янку. На півстоліття московська орда занурила поселення у запустіння, щоб і пам’ять про нього зникла з людських спогадів.

Вирішивши, що п’яти десятеліть для цього цілком вистачить, в 1783-ому царська влада заселяє в на ці землі державних кріпосних в кількості півсотні чоловік, які знов-таки називають своє село на згадку про старі українські часи Олешками (пізніше Алешками), хоча ще деякий час вони фігурували в офіційних документах як Дніпровськ, але нав’язане ім’я так і не прижилося.

Друга спроба московських окупантів вже під червоними прапорами знищити олешківський вільний козацький дух була більш вдалою – в 1928-ому місто було перейменоване на честь кривавого ката, ініціатора продовольчого геноциду українців померлого в тому ж році Цюрупи. Але історична справедливість в 2016 году була відновлення, і місто в значно пореділих плавневих лісах знову з’явилося на офіційних мапах під своїм легендарним давньоруським ім’ям Олешки.

23-05-2020 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.