Смерть ексцентрика

Ще за життя найтаємничіша постать вищого світу Східної Європи на рубежі XVIIIXIX століть Яна Потоцького перетворилася на легенду – бути самим собою, нехтувати великосвітськими класовими умовностями, пізнавати світ і ділитися своїм досвідом з іншими в той час було “моветон”, що загрожувало порушникові остракізмом. Але мабуть його це мало бентежило за життя, і тим менше після смерті. Саме тому остання, та й ще під личиною самогубства, викликала такий потік гарячих пліток і чуток у тодішньому суспільстві, народжуючи часом зовсім неймовірні теорії, які на публіку виносилися як безперечний сенсаційний факт.

Так навіть той, хто позиціював себе як мемуарист, в пошуках хвилинки слави стверджував, що головна причина самогубства Яна полягала в складних стосунках з останньою коханою дружиною Констанцією Потоцькою. При цьому жінка виставлялась в явно негативному світлі, називаючись кульгавою та вередливою “як всі полячки”. До того ж Вигель звинувачує її у відсутності кохання до чоловіка та привселюдних образах його у горбатості, хоча буцімто із міркувань пристойності не оформлення розриву офіційно. Сам факт смерті для більшого ефекту подається ним як зрізання бритвою. Але всі ці “пікантно-криваві подробиці” потуги цього “мемуариста” два факти перетворюють на ніщо – документальне оформлення розтягнення союзу між Яном та Констанцією в 1709-ому та зовсім інакші обставини смерті, до того ж виникає питання “чому від офіційного розриву до самогубства минуло аж цілих сім років?”

Хоча інші так звані “обізнані” з вищого світу твердили, що причиною смерті, яка на півтора століття наклала заборону на ім’я Ян в сім’ї Потоцьких, стало не стільки розлучення, скільки заборона колишньої дружини на відвідини та побачення батька із їхнім сином. Але і тут виникає багато запитань, бо сам Непомуцен дуже полюбляв кочове життя і роками був відсутній в родових маєтках, не кажучи взагалі про українські терени, тому чи дійсно була такою нестрепно-сильною батьківська прихильність?

Віденський конгрес 1815-ого, котрий остаточно поховав сподівання на відтворення Річи Посполитої, як політична складова фатального рішення теж виглядає доволі сумнівною з огляду на космополітичне життя та мультикультурність графа з найближчим оточенням в обличчі українських козаків, євреїв та турків. Саме ґрунтовне дослідження інших культур в подорожах та наукові праці з цього приводу ставить під сумнів вагомість політичних мотивів.

Третьою приземленою імовірною причиною висувалася неплатоспроможність графа при його діткливості виглядає імовірною після втрати посагового мільйона злотих в наслідок розлучення, якщо б у Яна не лишався ще спадковий Уладівський ключ. Тому за доволі скромного життя в оточенні обмеженого кола простих воїнів без великосвітських виїздів та витрат він за документальними фактами до кінця життя погасив всі свої борги.

Самі обставини самогубства теж обросли фантастичними подробицями, які перетворили графа потоцького на “чоловіка, що застрелився полуницею” – буцімто він взяв поклав до рота деталь від цукернички у вигляді срібної полунички, яку до того ж заздалегідь посвятив у місцевого пароха, приставив до неї дуло і нажав на спусковий гачок пістолета (за іншою версією – срібна куля), що зробив вважаючи себе за вовкулаку.

Після себе ця волелюбна натура окрім сатиричної передсмертної записки з пафосною фразою про “набридле життя” та шаржу на самого себе (за свідченнями очевидців) залишила по собі лише місце злочину – постріл в обличчя звичайною олов’яною кулею зі старого пістоля, якою і зброєю-то назвати було важко (згадки Станіслава Холодницького, який був там за кілька годин після трагедії). Ось і вся проза життя, яке закінчилося 23 грудня 1815 року за григоріянським стилем – ні пояснень, ні пробачень і ніякої містики.

30-05-2020 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.