Останнє кохання в хмаринках лебединого пуху

Пізнє останнє кохання немолодого вже князя Святополк-Четвертинського до прекрасної польки молодшої за нього на багато-багато років, свідками якого лишилися лише легенди та лебединий пух на підлозі будинку, що мав стати палацом неземного щастя, а перетворився на обитель вічної печалі…

Палке княже серце з усією силою пристрасті віддавалося предмету обожнювання будь-то дружба з князем Романом Сангушком, заради якої він згоден був їхати в далекі подільські краї для короткої зустрічі, мальовничий краєвид берегів Горині викуплений за великі гроші, чи кохання до тієї єдиної в світі, з котрою він мріяв провести решту свого життя, поклавши до її ніг серце, титул та великі статки.

Володіти і не з ким не ділитися предметом своєї пристрасті — природна жага всіх закоханих, які втрачаючи голову стають страшними егоїстами. Може саме тому князь обрав для свого сімейного гніздечка віддалені Стригани з їхньою усамітненістю серед безкрайнього лісу Малого Полісся, подалі від великосвітських спокус.

Ні, звичайно перш ніж перевезти молоду дружину в загублене село на околицях Чорного лісу під Славутою для неї тут був збудований розкішний “триповерховий палац”:/uk/3080/palats-chetvertinskikh-v-striganakh в новомодному стилі модерн з ліпними інтер’єрами та лебединим пухом під мідною підлогою, щоб ніжкам коханої не було холодно довгими зимовими вечорами, розбито величний парку з безліччю звивистих доріжок для прогулянок, через стрімку річку перекинутий місточок…

Але, не дивлячись на любовну ейфорію, прагматизм Четвертинського брав своє — в своєму новому придбанні він побачив перспективу додаткових надходжень коштів від млину з греблею, на будівництво якої привіз інженерів із самої Німеччини. Роботи просувалися жваво, і ось вже починання, до якого господар часто навідувався в простому кожушку, почало давати прибутки.

Розмірене рутина сімейного життя з рідкими розвагами у вигляді полювання з нечисельними гостями, одноманітність клопотів за дітьми та по господарству, поодинокі виїзди до сусідньої Славути з часом змусили молоду княгиню сумувати за часами в ароматі радощів та веселощів польського вищого світу з романтичними подругами та відвертими залицяннями франтів.

Саме в цей нещасливий час на обрії з’явився молодий німецький інженер, якого її невгамовний чоловік запросив для будівництва якихось господарських споруд, облаштовуючи палацевий комплекс — це була фатальна помилка князя, про яку він ще не здогадувався, впевнено віруючи, що його кохання цілком під захистом совиних барельєфів ілюмінатів на стінах родової резиденції.

Скоро серед робітникі, які дуже прихильно ставилися до свого господаря за його доброзичливість і одвічну безвідмовність в питаннях допомоги, почали пошепки пліткувати про зраду княжної. Всі помічали, але не він… поки одного дня до пане не підійшов конюх Юрко і не посіяв зерна підозри до його серця. Як вольова людина зі всією відвагою древнього роду Святополк-Четвертинських за плечима князь вирішив не ображати підозрами ні себе, ні дружину, а просто перевірити все на власні очі.

Попередивши княжну про свій від’їзд до Києва, він галопом прогнав коней до залізничної станції, а потім крадькома надвечір повернувся до свого Стриганівського маєтку.

Побачивши вогник у спальні коханої дружини чоловік тихенько піднявся по сходах і через віконце над зачиненими дверима зазирнув до святої-святих своєї дружини. Те, що він там побачив, чорною хусткою зради застелило князеві очі, весь світ полетів шкереберть. Чоловік також тихенько спустився на кухню, взяв пляшку оцтової есенції та повернувся до своїх покоїв.

Невдовзі зрадниця разом із німцем-коханцем почули якісь дивні звуки із сусідньої кімнати — то помирав князь Червертинський. На її руках він встиг вимолити “Мені вже більше нічого не потрібно…”, і душа його відлетіла на небеса.

На похороні ті, хто більше тужив та плакав за паном, отримали з рук винуватиці самогубства по золотій монеті, але сорому не було покути. Тому невдовзі Четвертинська продала маєток, який власним вчинком перетворила з раю на обитель одвічної печалі, і з дітьми назавжди виїхала до рідної Польщі. Хоча стриганівськи старі кажуть, що до родинного маєтку за радянських часів навідувався поважний офіцер, який був одним з синів покійного князя.

03-06-2020 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.