Цікаво, але стараннями московських окупантів, які століттями методично працювали на знищення справжньої української історії, культури, мови, документальних відомостей про козаків лишилося на батьківщині значно менше, ніж в архівах іноземних держав. Тільки зараз з’являються на світ імена позабутих героїв,які вже багато століть тому зробили Україну легендою.
Так в італійських хроніках від 1628 рік “Relazione della conquista fatta della galera capitana d’Alessandria, nel Porto di Metelliono, per operadel capitano Marco Jakimovski, schiavo sn detta galera. Con liberazione di 220 schiavicristiani. – Roma, 1628” відкриває подробиці героїчної події, якою захоплювалася вся Європа. А саме – втечею з турецького морського полону козака Марка Якимовського із звільненням двох сотень християн.
Сталася ця подія на початку буремного XVII століття, коли українські землі були полем постійних війн сходу і заходу, і програш останнього зазвичай закінчувався полоненням багатьох місцевих для використання в якості рабів. Одним з таких невдах захоплений чи-то на землі, чи-то на морі був Марк Якимовський з Бару, якого призначили гребцем на галери. За багато часу під жарким південним сонцем його шкіра стала темнокоричневою як у представника Африканського континенту, лише риси обличчя та розумні очі ще видавали в ньому уродженця Європи.
Українець в числі інших плавав на галері Касим-бека, губернатора Даміату та Россету, який разом із братом на чотирьох суднах пильнував александрійську навігаціюпопутно ведучи активну човникову торгівлю. На його флагманському кораблі було 22 десятки християнських невільників, з яких тільки троє греків, двоє англійців, один італієць, а решта – українці.
Щоб трохи розім’яти ноги 12 листопада 1627 року галера Касим-беку стала на якір в порту Россету (Вузький) і, взявши із собою сімдесят турок, він зійшов на берег. Тож на борту лишилося лише до восьми десятків жовнірів та урядників. Влучний момент…
І Марк з підтримкою таких же неприкутих кайданами козаків як і сам, Степана Сатанівського та Івана з Тульчина, почав свій нерівний бій — схопив три оцупки, які кухар приготував для вогню, та кинувся на нього — той рухнув без дихання. Після цього товариші кинулися до корми із зброєю, але шлях їм перегородив потуреччиний грек-жовнір із шаблею. Не дивлячись на два поранення, Якимовський переміг.
Далі справа була в техніці — захопити і роздати зброю всім в’язням, влучним ударом шаблі під ребра нейтралізувати головного наглядача, неаполітанця Мустафу, згорнути полотно, яким були накриті раби, задля полегшення їхньої маневровності, після нетривалого бою повністю взяти під контроль судно та вийти у відкрите море.
Далі будуть шторм, Егейське море, італійська Калабрія, Палермо (7 грудня 1627-ого), де вони звільнили з полону 22 захоплених ними турки, включно дружину Юсуфа, Рахмат… Чотирьох ж звільнениї прислужниць останньої — двох Маргарет, Ганну та Катерину взяли за дружин старші офіцери екіпажу.
Подарувавши галеру віце-королю та відмовившись від запропонованих за неї півтори тисячі реалів, команда вчорашніх в’язнів відправилася на двох дарованих правителем міста суднах (бригантина та таран) до Неаполя, а звідти – до Риму. Столиця Італії стрічала їх 16 лютого 1628 року з великою шаною, а Марка папа Урбан VIII власноруч нагородив званням кавалера та різними почестями.