Заручини. Українські весільні традиції

Неофіційна згода на шлюб отримана, усі попередні питання між сватами узгоджені, настає час оголосити про своє майбутнє весільне щастя всьому світу. Настає час святкувати заручини задля закріплення офіційного статусу намірів, причому не тільки в суспільній свідомості, а й юридичному сенсі (як усна угода при свідках зі своїми правами та обов’язками).

Заручини (полюбини, хустки, рушники, сватанки) проходили через кілька днів після “сватання”:/uk/3068/svatannya-pershii-krok-do-shchaslivogo-shlyubu в присутності святково вбраних батьків, сватів та чисельних родичів в будинку нареченої. З давніх-давен поганими для сватання днями вважаються середа та п’ятниця як пістні, що пророкує відсутність достатку для майбутньої сім’ї, а також не варто проводити церемонію в травні бо все подружнє життя молодята будуть одне з одним маятися. Крім того свати в домі дівчини не мають сідати до моменту закінчення офіційної частини церемонії, бо це служило знаменуванням, що майбутні дітки пари пізно ставатиме на ноги.

Головним традиційним обрядом цього дійства було зв’язування на хлібі рушником рук наречених та всіх присутніх на заручинах в якості гарантії виконання сторонами обов’язків по вступу в брак при свідках, а в разі відмови одній із сторін — виплати нею в якості компенсації іншій стороні оговореної суми, яку над перев’язаними руками промовляв сват. Причому ще в ХІХ столітті окрім цієї компенсації певний штраф винуватець сплачував на користь свого храму без відмінності була чи-то церква, костел, синагога.

Після в’язання рушника батьків всідалися на кожуху на лаві. Староста за хустку підводив до них молодят (один край тримав він, інший — наречені) на рушник для благословіння. Наречена одягала на голову коханого барвінковий “віночок”:/uk/2792/ukrayinskii-vinochok як символу сонця і щастя. Нареченій ж в’язали червону стрічку з квіткою, а на Гуцульщині їй інколи теж одягали віночок, сплетений з квітів, намастений медом, вкритий позолотою (вона не мала його знімати до весілля ні при яких обставинах, бо його зняття означало нещасливий шлюб). Вже в ХХ столітті цей церемоніал трансформувався у надівання каблучки хлопцем дівчині на безіменний палець правої руки.

На знак подяки кожному присутньому чоловіку мати дівчини в’язала на руку по рушнику (за іншою версією вдягала сорочку), а жінці — дарувала по відрізу тканини. Після чого обсипала задля майбутнього достатку всіх золотом пшениці та пухкими шматочками вовни.

Цим закінчувалась формальна частина першого передвесільного обряду, що означало наставання часу святкування за столом — навкруги сідали гості, молодята — на посаді. Розпочиналось веселе застілля з багатьма блюдами та питтям. Обмеження накладалися лише на старосту, який повинен був помірно їсти та пити, щоб майбутні діточки пари не були пиятиками та ненажерами.

20-06-2020 Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Коментування цієї статті закрите.