Смертоносна бездіяльність

Московська влада, який би режим там не панував, ніколи не переймалася проблемами окупованих територій – не два століття тому, ні зараз. Імперські амбіції помножені на великі суми награбованого у власних очах перетворювали її у власних очах майже на небожителів, а всіх інших – як мінімум на представників другого сорту. І червоні ради в цьому питанні були достойними послідовниками московських царів.

Минуло вже чотири дні від початку жахливої техногенної катастрофи, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року в українському місті атомних енергетиків Чорнобилі, яка за оцінками експертів у чотириста разів перевищила ефект від вибуху атомної бомби в Херосімі, а радянська влада тримала гробову тишу з цього приводу.

На станції пекло посиленого вогнем атомного вибуху намагалися вгамувати піском і лопатами звичайні пожежники та солдати строкової служби – Москва гнала на смерть все нових і нових своїх рабів без будь-яких захисних засобів, без надії на виживання. «Промінева» хвороба ліквідаторів забирала одне життя за другим в чисельних шпиталях по всій країні.

А тим часом в ефірі телеканалів та радіостанцій панував піднесений настрій підготовки до святкування 1 травня Дня праці. В столиці окупованої України, до якої від епіцентру вибуху не набереться і сотні кілометрів по прямій, повним ходом йшли останні репетиції перед великою республіканською демонстрацією. Явка на святкування була добровольчо-примусова, яку контролювали парторганізацій підприємств та навчальних закладів, за невиконання в тоталітарному концтаборі на ім’я радянський союз співробітнику загрожували позбавленням премій, доганою та цькуванням керівництва.

Йшов п’ятий день масштабних викидів радіації в атмосферу Землі, який вже фіксували науковці по всій Європі, а радянське керівництво для прикриття розмірів катастрофи визнало доцільним проведення урочистого святкування Дня праці. На демонстрацію, яка почалася о 10-00 та прямувала від нинішньої Віликої Васильківської через Хрещатик до Майдану, було виведено 120 тисяч чоловік, в тому числі школярі та молодь. Саме останні очолювали парадні колони у віночках та святковому вбранні. Москва в черговий раз вела українців на смерть.

А потім ще будуть перший етап 39-х Міжнародних велоперегонів миру (6 травня) та святкування Деня Перемоги (9 травня). Четвертий реактор палав два тижні, при цьому працювали всі громадські, навчальні та промислові установи, малята гуляли на майданчиках, господині бігали по крамницях, мільйонний Київ жив звичайним життям, не знаючи, що кожний житель отримує за це величезні дози опромінення, яке рівним смертоносним шаром вкривало все навкруги.

20-07-2020 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Поділитися в FacebookДодати в TwitterДодати в Telegram

Коментування цієї статті закрите.