Сама стародавня назва цієї місцевості «Провалля» серед гущавини зелених хащів, через яку навіть в ясні літні дні не може пробитися сонячний промінь, спонукала людську уяву малювати страшні картини на межі реального і потойбічного. Ну як тут не народитися чисельним легендам, коли від тріску гілки чи шурхоту минулорічної трави в жилах холоне кров і волосся починає підніматися дибки.
Таємнича історія його тягнеться ще з VIII столітті, коли в глибокому яру між фортечних стін на вершинах крутих пагорбів столиці Київської Русі, вздовж берега Дніпра і до сучасних Печерських липок, почали селитися монахи-пустельники, обравши Провалля за його близькість до потойбічного через концентрацію енергетичних потоків, які проходять крізь три світи підземний – земний – небесний. Тоді тут ж з’явилися наземні виходи розгалуженої мережі підземних ходів, деякі з яких вели за легендами у саме пекло, а інші – зв’язували воєдино різні стратегічні пункти міста.
За легендами місце, де через тисячоліття з’являться дві підпірні стіни, а з ними і Зелений театр, в ті далекі часи вподобав могутній чаклун. Багато добра він зробив людям, всіма силами намагаючись захистити Русь-Україну від війн та негараздів, за шо слава і шана його досягли найвіддаленіших куточків країни. Але знайшлися лихий люд, який за добро відплатив злом – щоб не віддавати належну за послуги платню він вбив того чаклуна на ім’я Адольніс. З тієї пори у Провалля з’явився свій господар – адже просто вбити мага не можна, бо його душа зависає між світів до вичерпання прокляття з цим пов’язаного (у цьому випадку до усвідомлення українцями, що за все в цьому світі треба платити), а місце стало проклятим.
Тисячу років над київською землею гриміли грози воєн, вона не одного разу була вщент зруйнована разом з українською державністю окупантами із сходу (спочатку татаро-монголами, а потім їхніми рабами з Московського каганату) в покарання за зраду добру.
Кажуть ущілина-яр з підземними ходами між дніпровськими кручами стала місцем останнього земного притулку багатьох невпокоїних душ, бо тіла їх так і не були належно віддані землі (самогубці та нехрещені немовлята). Провалля вважалося проклятим, його намагалися уникати, але окупаційній московській владі було байдуже на народні забобони – в середині XIX століття тут було змуровано дві підпірні стіни, нижня з яких охороняла підступи до Ланцюгового мосту та боронила подільську Миколаївську браму.
Але те давнє прокляття старого чаклуна знов дало про себе знати… Постріли прорізали київську нічну тишу на 6 січня 1898 року біля нижньої підпірної стіни. Нічна варта знайшла на місці поручика Жеромського в одній білизні та збожеволілому стані, під час якого він бігав вздовж і намагався відстрілюватися від невидимого війська із страшними криками: «Чингісхан іде на Київ! Рятуйтеся!».
І уж якщо царському режиму було байдуже на погану енергетику Провалля, що вже казати за червоних атеїстів. Вони вирішили облаштувати тут Зелений театр для показу трофейних фільмів, наразі якраз йшов 1949-ий. Причому знання підземного Києва забезпечувало місцевим вільне потрапляння на лави театру, хоч і з шляхом крізь пекло (адже в міжвоєнний період радянської окупації злодії всіх мастей використовували тунелі в якості своєї бази, а так ж місця схрону своїх жертв, які більше ніколи не бачили світла).
А двадцять років потому Зелений театр згорів за загадкових обставин – в нього вдарила блискавка, спопеливши вщент. При чому досі не відомо, як таке взагалі могло статися, адже він знаходився у низині яру до того ж в оточенні високих дерев.
Але містика в антуражі двох мурованих стін на тому не закінчилася – час від часу багаторазово відбита в муровано-бетонних підземеллях луна «Ура!» лякає потужним звуком рідких гостей цього таємничого місця, яке ще двічі намагалися комерціалізувати (перший раз у вигляді театру в 1970-80-х, другий – пристосувати під танцмайданчик в 2000-х) та поява чисельних слідів від куль, яких дедалі стає більше, спонукає жахнутися неміцні души. Погана енергетика зробила свою справу, і зараз Зелений театр відвідують лише любителі містичних історій вдень та представники різних неформальних культур з викликом існуючому суспільству в ночі.
Кажуть, що господар Зеленого театру час від часу таки з’являється на люди навіть вдень у вигляді волоцюги-щипача, який сидить на руїнах та чіпляється до рідких перехожих, якщо вони не схотіли з ним привітатися. Нахабна поведінка відлякує, але кара буде страшною – нескорений може загубити цінну річ, здоров’я або й життя. Тому старожили радять розпочинати кожне відвідування Провалля або підземних ходів під ним з привітання господареві подумки чи пошепки, а там будь – що буде.