Перша світова війна була розв’язана Москвою в надії зміцнити свої позиції в европейському товаристві, а вийшло як завжди у північної орди – царська імперія захиталася і впала, а її місце намагався зайняти червоний люмпен зі зброєю в руках, який грабував та знищував все, до чого могли дотягнутися його брудні руки.
Українській Юзовці випало чимало випробувань в ті часи, коли влада в місті мінялася з карколомною швидкістю, часом до чотирьох разів на місяць. Чи не єдиною розрадою для чоловіків робітничого містечка серед мороку розрухи, злиднів та безнадії був футбол. Звичаї були прості – у переважній більшості, як відмічалося на сторінках тодішньої газети «Диктатура труда», збиралися фанати і гравці не стільки з-за самої гри, скільки через після матчеві посиденьки в компанії однодумців з розпиттям міцних напоїв і бійок не рідко ними спровокованих.
Хоча в 1919-ому обладнаний стадіон в місті був лише один і належав металургійному заводу, у цю гру грали майже скрізь, тому протягом відносно спокійного літа під білогвардійським контролем відбулося шось накшталт футбольного сезону з матчами між місцевими командами кожних вихідних на головній арені. Керівництво стадіону, який пізніше став «Металургом», у зв’язку із виключністю намагалося вибити з тодішньої влади податкові преференції, наполягаючи на нестачу коштів від продажу квитків для підтримки ігрового майданчика, і це при супроводі кожної гри духовим оркестром та використанні нового спортивного інвентарю, але економічна криза зробила серця можновладців кам’яними.
Після встановлення в місті влади червоних, в 1920-ому перший (згідно все тієї ж «Диктатури труда») футбольний матч було проведено на «Ветке» між однойменною командою та Першою Юзівською командою. Але запам’ятався він не стільки своїм ключовим значенням, скільки демаршем команди гостей, гравці якої після усвідомлення зі всією очевидністю неминучості свого програшу з штучно вигаданого приводу покинула поле до закінчення матчу.
З інших місцевих ігор, яких було чимало, увагу місцевої преси привертали лише екстраординарні і не лише зі спортивної точки зору – наприклад на матчі 25 серпня в результаті випадкового виліту м’яча за межі поля та потрапляння у випадкового хлопця (глядачі за відсутності трибун просто стояли навколо поля) пролунав вибух предмету в його кишені, в наслідок якого підлітку та його товаришу, що стояв поруч, відірвало ноги.
Чи ось ще цікавий факт про перший міжміський матч між юзівською та ростовською командами, який відбувся 27 травня 1923 року та фіксувався «Спортивним журналом» – суддя Бабенко через свою некваліфікованість чи-то упередженість спочатку під гул вболівальників не зарахував третій м’яч у ворота Юзівки як забитий з офсайду (насправді – ні), а потім взагалі покинув поле. Суддівство залишку матчу взяв до своїх рук Буренко, нарікання на роботу якого не було окрім часу другого тайму – він тривав на вісімнадцять хвилин довше бо у судді банально зупинився ручний годинник.
Ось з таких простих футбольних звичаїв через століття виросла високопрофесійна команда, якій коряться вершини домінанта европейського спортивного життя.