Колись вона була одною з повноводних київських артерій, які забезпечували повноцінну логістику великого мегаполісу. Суднохідна з кришталевою водою Почайна веде свої витоки з оболонського каскаду озер (за іншими відомостями стариця великої української річки, що бере свій початок між нижче Вишгороду), щоб напоїти своїми чистими водами центр міста та внести свою лепту в швидке повноводдя Дніпра.
Коли саме виникла – про те невідомо, довгий час вважавшаяся загубленою вона знайшла своє впізнання в невеличкій річці, що бере свій початок на Оболоні та через Поштову площу нижче Хрещатика прямує через проспект Степана Бандери до Дніпра. Зараз маловодний потік більшою частиною захований під землею та в колекторах і лише зрідка бачить сонячне світло на нечисельних відкритих ділянках, хоча останнім часом питання її очищення все частіше з’являється на денній повістці міської влади.
Легендарна Почайна вважається першою згаданою в українських літописах річкою. Окрім багатої, закарбованої в чисельних артефактах тисячолітнього припортового кварталу та старого русла річки, що були знайдені нещодавно археологами під час реконструкції київської Поштової площі, вона перш за все вписала золотом своє ім’я в історію завдяки великій символічній події, яка сталася на її березі в 988 році – приєднання могутньої Русі-України до союзу європейських держав масовим хрещенням киян князем Володимиром Великим.
Експерти-лінгвісти розходяться в своєму трактуванні походження назви Почайна (адже поселення на її берегах налічують вже чотири тисячі років), вбачаючи найпростіше в чоловічому імені Почай, як першого рибалки, а може перевізника переправи на цьому місці.
Інші трактують назву річки-хрестильниці як похідну від українського слова «піт» трансформованого часом в «пот» з широким колом визначень від випаровування до старого річкового русла і від келиха до затоки, та суфіксу «чай», який перекладається як «міститися». Науковці також розглядають варіант утворення слова «по-чай» як джерело питної води, яким вона втім і служила з дохристиянських часів української землі до свого підземного ув’язнення, а за аналогіями з балканськими топонімами суфікс «-на» перекладають «заселена людьми». В більш широкому сенсі виходить «питна річка, заселена людьми».
До речі, етимологію назви цієї древньої притоки Дніпра також пов’язують з упокоєнням від старослов’янського слова «почивати» або «чаяння (бажання) спокою», виводячи з цього твердження про сакральне значення її вод для древніх слов’ян, які не тільки використовували їх для побутових потреб, але і приносили жертвопринесення богу тваринництва, магії і торгівлі – не дарма ж князь Володимир наказав символічно кинути статую бога Волоса з київських круч саме в Почайну задля духовного очищення і умиротворення народу, що йому вклонявся.