Ця історія почалася зі страшної події в житті юнака, який сам себе в збережених документах називає Семерієм, а широкому колу українців більш відомий як Северин Наливайко – смерть батька після побиття шляхтичем Марціном Калиновським, приводом чого стало від’єм волею польського короля подільської землі української боярської сім’ї Наливайко та дарування їх польському магнату. Жалоби королю на безчинство та відібраний батьківський спадок не допомогли – польська шляхта наприкінці XVI століття активно розбудовувала свої маєтки за рахунок земель українського боярства.
За малолітства Семерія забрав до себе старший брат Дем’ян – духівник князя Острозького. Саме це зіграло в долі юнака ключову роль, адже окрім навчання в академії основним його зайняттям стало козакування проти татар. Помітивши не абиякі військові здібності Семерія, князь Костянтин Василь запропонував йому місце у власній дружині.
На цей час припадає черговий виток польсько-козацького протистояння на чолі з Кшиштафом (Христофором) Косинським, в якому істинний законник Острозький як і раніше, не дивлячись на своє українське коріння та православну віру, активно підтримав короля. В тій війні 1591 – 1593 років Наливайко виступав на боці князя з поясненнями для своїх вчорашніх побратимів, що його служба – данина вдячності князеві за прихисток та підтримку в скрутну годину. Причому в реальності цей рух всупереч брехні Москви не зазнав поразки, а перемкнувся на боротьбу з більш нагальним ворогом – кримськими татарами, що діяли все активніше за підтримки Туреччини.
В розпочатій боротьбі за звільнення від османів Угорщини та Семиграддя 1593-его польська корона на первинному етапі не виступала як сторона конфлікту, а лише кинула заклик серед своїх підданих на створення загонів «охочих людей». Северин відгукнувся і швидко зібрав чималий загін в дві з половиною тисячі, про що відрапортував великому гетьману коронному Яну Замойському зі згодою діяти «де буде потреба».
В травні наступного року з переправи через Дніпро почався активний наступ турецько-татарського війська. Перший успіх прийшов до Наливайка з розгромом османської фортеці Паркани, що повністю збігалося зі стратегією Запорізької Січи, тому логічним продовженням став військовий союз наливайківців із козаками, хоча останні і не дуже довіряли колишньому слузі польської корони, але запропоновані ним дві тисячі відбитих у татар в Молдові коней зробили свою справу.
Ляхи бездіяли після молдовського прориву татар, а Семерій отримав звістку про це занадто пізно – вороги спалили Снятин, Товмач, Чешибіси, Тисменицю, Галич, Калуш, Долину. Погоня виявилась марною, але з’явився гарний шанс для помсти кровному ворогові – опинившись під Теребовлею козацький ватажок захопив місто, після чого з новими силами його загін вже в чотири тисячі штиків попрямував до центру маєтностей Марцина Калиновського Гусятин.
Укріплене місто без тривалої осади взяти було проблематично, тому Наливайко заслав до фортеці одного із своїх прибічників, знаного як слуга родичів власника, тому двері охорона перед ним відчинила без вагань. Грибовський (так його звали) віддав наказ від імені «своїх панів» гусятинському урядникові готувати сніданок та їхати зустрічати їх за місто. Все було виконане в точності, тому козаки без проблем увірвалися в розкриту браму.
Золотий запас, зброя, коні… загальний збиток польського землевласника склав п’ятдесят тисяч злотих. Але найбільшою втратою Калиновського стали не вони – Северин навмисно забрав всі королівські дарчі на його спадкові та новоотримані землі, що стало потужним юридичним ударом по ворогу (бо польський король міг і не виявити бажання поновити свої милості і віддати їх іншому).