Пошук засобів приборкання свободолюбного українського духу та знищення національної самоідентифікації окупаційна московська влада продовжувала з моменту крадіжки шляхетного імені та давньої історії Русі, здійснених за розпорядженням царя-сатрапа Петра І в 1721 році, коли золотоординський Московський улус розчерком пера став Росією. В хід йшли самі підступні методі: заборона української мови, спалювання книжок українською, закриття україномовних шкіл, арешт провідних діячів українського визвольного руху, примусове перевдягання в вишиванки «нічних метеликів»… царська охранка була здатна на все.
Але тільки хвороблива уява озвірілого московського люмпену, що дорвався до абсолютної влади на змощених кров’ю своїх та чужих штиках, могла вигадати геноцид української нації через голодомор – в 1921-1923 роках це була перша проба пера із кількістю жертв у кілька сотень тисяч (офіційна статистика того часу неповна і надає лише загальне уявлення про розмах трагедії). Отамани червоних (Ленін, Троцький, Дзержинський…) ще не могли до кінця повірити, що контроль над Україною в їхніх руках, тому намагалися награбувати якомога більше, щоб на випадок втечі персональні мільйонні рахунки в Швейцарії забезпечили їм розкішне життя за кордоном до кінця їхнього життя.
Семирічні бойові дії на українських теренах, плюс два роки посухи, а Москва присилає рознарядку по так званій програмі «продразверстка» забрати для центральних районів Росії один мільйон пудів хлібу (телеграма Леніна від 12 травня 1921 року), а за півтора місяця від нього ж Раднаркому ЦК КП(б)У з вимогою відправляти вже тридцять вагонів щодня (сто мільйонів пудів) при зібраних 768,5 мільйонів пудів, що складало менше половини середньорічного довоєнного рівня.
Масштаби влаштованого першого голодомору, який охопив південні області України від Кубані та Донеччини до Одещини вражають – в червні 1921-ого загалом голодувало більше чотирьох мільйонів осіб, а взимку наступного року цифра збільшилася у два рази (п’яту частину складали діти). Смертність перевищувала народжуваність більше ніж в шість разів. Однак колективний Захід в «кращих» своїх традиціях за принципом «Нічого особистого, тільки бізнес», заплющував на геноцид українців очі, адже закордон хлинув потік коштовностей, раритетів та зерна, продаваного червоними за безцінь… ради вперше купили мовчання демократії.
При чому радянська преса, отримавши директиви від керівництва комуністичної партії до повернення урядової делегації наркому закордонних справ СРСР Чичеріна з Лозаннської конференції 1922 – 1923 років не оприлюднювати інформацію про катастрофічні цифри голодуючих, теж мовчала поки тисячі вмирали страшною смертю. Все було за канонами жанру: селяни, які не захотіли годувати власну армію, віддавали останні харчі на потреби армії червоних окупантів – українці вмирали, щоб Московія жила. До того ж голод був для червоного режиму «манною небесною», адже народ був зайнятий пошуком шляхів прогодувати родину, часу та сил на супротив просто не залишалося.
Десятиліття по тому найкривавіший кат новітніх часів Сталін досконало відтворив штучний Голодомор українців, переслідуючи ті самі цілі, але з більшим розмахом у вісім (згідно з іншими даними – десять) мільйонів смертей і «Законом про три колоски», покаранням за які була смерть.