В ті давні чи не дуже часи, коли світ кіно ґрунтувався на реалізмі без використання комп’ютерних спецефектів та моделювання, існував цілий пласт проблемних з технічної точки зору видів зйомок, над розв’язанням яких століття билися спеціалісти кінотехніки, але так і не змогли вдосконалити процес. А потім на свободу вирвався талант, який двадцять років тримали в клітці радянської сірості та байдужості з наказною епітафією «експериментами ніхто займатися не буде».
Хоча, профільна освіта кіноінженера та шістнадцять років практики на кіностудії Довженка стали саме тим підґрунтям для Анатолій Якимович Кокуш на винахідницькі експерименти з камерою, що плавно обертається на 360° навколо рухаючогося на великій швидкості автомобіля. Однак саме розвал радянського союзу та повернення української незалежності дали йому можливість в 1993-ому створити власну фірму «Фільмотехнік», продукцію якої, не дивлячись на катастрофічний брак коштів, українська команда намагалася представити на високому міжнародному рівні виставок, ярмарок, спеціалізованих журналів. А дивувати іноземців було чим – камера «Flight Head» через три роки викликала справжній фурор на виставці в Нью-Йорку та шквал публікацій в іноземній пресі.
Витрата на квітки, оренду павільйонна та доставку з останніх коштів виправдала себе – цікаву розробку українців помітив Джеймс Кемерон і використав в своєму новому фільмі, якому судилося стати найкасовішим у всесвітній історії кінематографа. «Титанік» із знаменитою сценою польоту на носі корабля, знятою саме камерою Кокуша, стали тим трампліном, який вписав ім’я Кокуша золотими літерами в аннали Голлівуду.
Вищезгаданий камера «Flight Head», дистанційно керована гіростабілізована стріла з вильотом на двадцять п’ять метрів для знімання масштабних сцен «U-crane», телескопічна камера довжиною двадцять один метр для важкодоступних місць «Каскад»… без них всесвітньовідомі «Війна світів», «Молитва за гетьмана Мазепу», «Троя», «Мамай», «Місія нездійснена», «Хоббіт», «Форсаж», «Богдан Хмельницький» та ще багато-багато не менш знаменитих стрічок не були би самі собою без винаходів фільмотехнікців.
Недарма ж в 2006 році за свої винаходи українець разом із колегами, Юрієм Поповським та Олексієм Золотарьовим, отримали два технічних «Оскари» за свої винаходи. Цікавим є факт, що майже одразу головний винахідник ледь не втратив у Вашингтонському аеропортуобидвы винагороди американської кіноакадемії, коли один з службовців необережно кинув чемодан з винагородами на оглядовий стіл, запідозривши Анатолія у намаганні провозу заборонених металевих речей. Інцидент миттєво вирішився із задоволенням обох сторін, коли заповітні «Оскари» з’явилися на світ з глибин поклажі- службовці раділи їм так, наче самі отримали статуетки, зробили пам’ятне фото, а їхній власник – спокійно полетів до Амстердаму.
Але щастю отримання двох з шести технічних найвищих нагороди кіноіндустрії передували гіркота розчарування, нерви та кропіткої роботи по збору доказової бази, бо ключову роль Кокуша у винаході оскаржувала американська компанія-конкурент, яка перекупила одного з співробітників Андрія (перебіжчик забрав із собою інформацію в тому числі технічну про старі винаходи та новітні розробки «Фільмотехніка»).
Ця неприємна ситуація зайвий раз підтвердила далекоглядність українця, який патентував свої розробки (що в купі з використанням прототипу «Flight Head» на зйомках радянського «Якщо ворог не здається» (1982) та патентом від 1984-го, в решті решт і забезпечило йому двох «Оскарів). Зараз українська компанія має чисельні закордонні відгалуження, сотні місцевих, три американських та один євросоюзівський патенти, хоча від підробок та крадіжки технологій це все одно не рятує (як зазначає сам автор). Адже в основі всіх складних камер з вище означеними характеристиками лежать ті самі розробки українських спеціалістів.