Є десь на кордоні між Донеччиною та Запоріжжям загублена серед безкраїх родючих українських полів одна природна дивина, яка зберігає тисячоліття пам’яті цієї землі. Вона пам’ятає, як вітри Часу заносили на своїх крилах сюди гунів, готів, скіфів, кімерійців, а потім також швидко розчиняли їх в хмарах піску великого Хаосу… Величні гранітні Кам’яні могили, котрі колись були заввишки три тисячі метрів, за мільйони років поглинула земля, полишивши на поверхні лише два ланцюга великих та малих вершин на площі в двісті гектарів, як нагадування про минуле.
П’ять найбільших перлин – дві зі сходу (Лягушка та Гостра), три із заходу (Панорама та Витязь з перевалом Брама Сонця між ними та декілька в стороні – Південна), кожна з яких має за твердженнями доглядачів-науковців свій характер, свою структуру, свої властивості на межі з непізнанним.
Так Лягушка з двома невеличкими малими піками у підніжжя (Ведмедиця з Ведмежатком) вважається концентратором родючих сил землі та символом продовження роду. Саме тому сюди жінки з усіх куточків України приїздять в пошуках допомоги в зачатті довгоочікуваного дитя. Так тільки за останній час наглядачі отримали підтвердження народження двох немовлят: дівчинки у сім’ї бездітного впродовж п’ятнадцяти років військового лікаря та хлопчика, який народився у жінки, від якої сім років тому відмовилася традиційна медицина. Це єдина вершина, через яку прокладено загальний туристичний маршрут, як маючу позитивну енергетику.
Гостра ж – повний антагонізм «Лягушки», бо замість того щоб дарувати життя, відбирає сили та здоров’я, а на її вершині покоїться плоский рожевуватий камінь із загадковими написами, що вважається вівтарем Аресу. Не одного разу місцевим наглядачам доводилося фактично зносити на руках відвідувачів з цієї негостинної вершини, коли останні просто вмить втрачали свідомість з неясних причин. Науковців, що не так давно досліджували Гостру, здивував факт появи та зникнення радіаційних випромінювань на її вершині без впливу будь-яких зовнішніх чинникыв. Саме тому зараз прохід для відвідувачів до цієї вершини перегороджують суворі заборонювальні таблички.
Найвищий представник східної гряди, що розташований в центрі (через перевал від Панорами поруч із Південним піком), Витязь відрізняється норовливим характером – сильних робить ще сильніше, заряджаючи незламною рішучістю, а слабких ламає через коліно, викликаючи роздратування та агресію. А ще не рідко трапляються ситуації, коли пари повертаються з його оглядин в розбраті, причому самі не можуть пояснити причини своєї сварки та взаємної люті.
Через «Браму Сонця» (названа так за появу в заповідній долині перших променів Світила з їх розкритих обіймів) від Витязя на північ самотньо височіє гора, яка офіційно носить ім’я «Панорама», а не офіційно – «Скорбна удовиця». Свою другу, народну, назву вона отримала не стільки зовнішній погляд (усамітнена полога вершина), скільки за емоції, які викликає у людей – безпідставні тугу та печаль на межі депресії. Тому місцеві не радять відвідувати її, навіть спокусившись мальовничим краєвидом, якій відкривається з її піку.
І остання, Південна, вершина Кам’яних Могил замикає, згідно назви східний ланцюжок з півдня. Особливим характером за спостереженнями вона не відрізняється, але й особливими принадами теж – менша з усіх, з похилими схилами її рідко відвідують туристи, тим більше що лежить вона в стороні від основного екскурсійного маршруту, але і у неї є своя таємниця – кілька невеличких печерок.